На конкурс надіслав нам нещодавно свої родинні історії цілий клас — 6-Г Житомирського міського колегіуму. Ось деякі з цих щирих розповідей правнуків і онуків про ті підвалини, які заклали їхні прадіди й діди у сімейний фундамент, у міцну будівлю їхніх родин.

Мій дідусь Василь завжди дарував людям радість та посмішку. Він працював керівником аеропорту в Житомирі. Дідусь Василь був чарівником, який міг здійснювати бажання інших людей літати.

Софія ШАРАПАТО.


Моя прабабуся Валентина працювала фельдшером у селі Вільненці. Вона їздила на виклики до хворих, допомагала людям і ліками, і добрим словом. Прабабуся мала добре почуття гумору, знала майже всіх жителів села і своєю працею зробила внесок у його історію.

Гліб АРЕФ’ЄВ.


Напевне, в кожній родині є свої традиції. Зберігаємо їх і в нашій сім’ї. Перед Новорічним святом вбираємо ялинку прикрасами, які залишились від прабабусі Марії; згадуємо рідних, яких вже давно поруч з нами немає.

Моя прабабуся Меланка чимало цікавого розповідала про минуле життя нашої родини, про розкуркулення, страшні роки голодомору, про війну. В 1941 році разом з односельчанами вона потрапила у полон. Їх направили до Німеччини, де під конвоєм вони виконували дуже важку роботу. Прабабуся пройшла через каторги та повернулась до рідної домівки.

Інша прабабуся, Марія, і прадідусь Степан виїжджали у молодості піднімати цілинні землі, але не змогли довго жити без близьких, рідних, тож повернулися до рідної домівки.

На День Перемоги ми всією родиною ходимо до Монумента Слави над Тетеревом, встановленого на честь визволителів міста від нацистських загарбників, щоб покласти квіти та згадати добрим словом прабабусю Марію, яка була в роки війни партизанкою. Вона не любила згадувати про свої подвиги. Зовсім молода, тендітна Марія, ризикуючи життям, рятувала поранених, витягуючи їх з поля бою, надавала першу допомогу на місці. Пережила страшні часи. Після закінчення війни познайомилась з моїм прадідусем Дмитрієм. Він був дуже відважним. Учасник війни з самого її початку і до кінця. Обороняв Сталінград, отримав поранення, довго лікувався у госпіталі, а потім працював на військовому заводі. За відвагу, сміливість, відданість мав багато нагород.

Я щаслива, бо маю можливість простежити свій родовід. Сподіваюся, що і мої діти із захопленням слухатимуть розповіді про життя їхніх батьків. Пишаюся тим, що живу на цій землі, прагну стати гідною послідовницею своїх рідних.

Ольга ПАВЛЮК.


Моя бабуся Галина Григор’єва народилася 7 лютого 1953 року в селі Кошелівці Пулинського району. З підліткового віку почала писати вірші й з 17 років її вірші почали друкуватися у газетах. Одним із них є дуже гарний вірш «Хліб»:

«Я бачила як батько сіяв хліб,
Як падали в ріллю важкі зернини
І зріс той хліб для ласки й добрих слів.
А рано-вранці вже вставала мати —
Для сільських весіль хліб випікати».

Ще у моєї бабусі є вірші про ліс, тварин, дитинство і рідний край, декілька гуморесок.

На жаль, під час пожежі в будинку згоріли її рукописи. Згодом вона багато років нічого не писала. Коли в неї з’явилися онуки, вона почала пригадувати старі вірші та писати нові.

Вночі, коли у бабусі безсоння і коли в неї є натхнення, вона встає і пише вірші. Свої рукописи бабуся хоче колись нам подарувати.

Єва ГРИГОР’ЄВА.


У мене є бабуся. Її звати Людмила Романівна. Нині вона — пенсіонерка. Раніше ж працювала вчителькою. Тепер бабуся плекає сад і город на дачі. А ще в неї є хобі — вона вивчає історію України.

Захар МНИЦЯ.

Погода

Фотоетюд

Фотоетюд27042018

Квітень — місяць цвітіння.

Фото Володимира СОБОЛЯ.

Лінки