...Село Велика Цвіля, що на Ємільчинщині. 30­ті роки. Із 155 репресованих повернулися лише двоє. 500 вдів, сиріт і напівсиріт лишилося без чоловіків і батьків.

30 років тому, 10 червня, у Великій Цвілі школа відкривала пам’ятник жертвам репресій. У сльозах квіти до пам’ятника поклали вдови загиблих і учні школи. Пам’ятник був простеньким і назвали його «Криницею совісті». Незабаром українські документалісти на чолі з Аркадієм Музичуком створили фільм «Криниця вдовиних сліз», котрий показали не тільки в СРСР, а й у Канаді, США. Спроби надати «Криниці» статусу хоч би пам’ятного знаку при радянській владі закінчилися для мене мало не психлікарнею.

І ось через 30 років я звернувся до управління культури та туризму облдержадміністрації з подібним проханням. Якщо коротко, то відповідь була дивною і «суперсучасною»: «Криниця совісті» — «не автентична», не відповідає вимогам архітектурного будівництва.

Не судитиму сильно житомирських чиновників від культури, професіоналам, кажуть, видніше. Проте коротка пам’ять про минуле може привести нас до небезпечного забуття.