Зібралася родина за столом.
Зібралася родина за столом.

Коли я прочитала в «Житомирщині» про конкурс «Наша родина», то повідомила своїй великі сім’ї Рябчунів, що хочу написати про нашу родинну історію. Використала в розповіді спогади рідних та фотознімки різних літ. Наше коріння — на Лугинщині, де несе свої води річка Жерев, де зелені луки, блакитне небо і такі чарівні світанки та вечори.

Я народилася в мальовничому селі Літках, а моя матуся Ганна Пилипівна Рябчун родом із села Шеметиці. Нині такого населеного пункту немає, бо в 1961 році його об’єднали з Літками. Місцеві жителі добре знають родину Рябчунів, завжди покажуть, де жила ця дружна сім’я. Знають тут моїх пращурів — дідусевого дядька Андрія та сестру дідуся Ганну, які багато допомагали односельцям. Мій дідусь Пилип Іванович Рябчун продовжив їхню справу. Незвичайна доля була в маминої тітки Ганни. Ось що я запам’ятала з розповіді мами.

Ганну та її чоловіка Федора з малою дитиною репресували — вислали до Сибіру як заможну сім’ю. Вони мали землю, пасіку, дві корови, коней, нову хату. Все це відійшло до колгоспу. А тітку з чоловіком і немовлям навесні вивезли на північ у вагонах для худоби. Немовля в дорозі померло... Коли прибули на кінцеву зупинку, під час метушні Ганні разом з кількома людьми вдалося втекти. Йшли лісами, спали на сосновому гіллі, ним же і вкривалися. Іноді — й на деревах, щоб не стати поживою для звірів. Отак і йшла Ганна, поки не зустрілася з циганами. Вони допомогли їй вижити, навчили ворожити на картах. Усе це тітці знадобилося в майбутньому.

Дісталася Ганна до рідного села на початку осені, постукала в шибку оселі родичів. За спогадами, у втікачки були геть опухлі й скривлені ноги, адже весь далекий шлях жінка пройшла пішки!

Рідня переховувала Ганну на печі, лише вночі, щоб ніхто не бачив, вона виходила на подвір’я подихати свіжим повітрям. Згодом трапилася щаслива нагода (тітка врятувала життя жінки чиновника) — Ганну реабілітували й вона повернулася жити до рідної хати.

Чоловік тітки теж вижив на Півночі й приїхав через багато літ, щоб померти на Батьківщині.

У мого дідуся Пилипа Рябчуна було 11 дітей — 8 синів і 3 доньки. В голодні роки в Шеметівці померли чимало людей, але в сім’ї Рябчунів усі вижили, бо тримали корову, яка й врятувала їх.

Це лише кілька сторінок із багатої на події історії моєї родини, яку знають і зберігають у спогадах нащадки.

Галина ЯНКОВЕЦЬ.
с. Потіївка
Радомишльського району.

Лінки