Фото Ірини ПЕРШКО.
Фото Ірини ПЕРШКО.

Вже шостий рік поспіль Польський дім у Житомирі в квітні організовує екскурсійні поїздки до національного меморіального заповідника «Биківнянські могили». Цього разу поїхали слухачі курсів польської мови, члени польського студентського клубу та учні суботньої школи при товаристві «Спілка польської шляхти». Саме в квітні енкаведисти чомусь влаштовували найбільше розстрілів. У квітні в лісі під Смоленськом розбився польський президентський літак...

То що ж побачили наші земляки у заповіднику «Биківнянські могили»?..

Заповідник знаходиться за кілька кілометрів від Києва, біля автостради на Чернігів, у густому сосновому лісі. Старші місцеві жителі ще пам’ятають, як у 1937 році тут обгородили колючим дротом кілька гектарів лісу, поставили військових вартових. Пам’ятають, як почали сюди під’їжджати вантажівки, по вузькоколійці — перевантажені дрезини...

Територію спецділянки НКВС першими відкрили в 60­их роках минулого століття українські патріоти. Це були літератори Василь Стус, Василь Симоненко, Іван Драч, активісти В’ячеслав Чорновіл та Алла Горська, історик Павло Тронько, режисер Лесь Танюк. Ініціативу підхопило товариство «Меморіал». Його активісти ініціювали розкопки, зайнялися пошуками в засекречених архівах. За роки праці вдалося відновити правду: в Биківнянському лісі в братських могилах поховано більше 100 тисяч чоловік. У братських могилах у Биківні лежать люди 30­ти національностей. Найбільше — українців, але є й поляки, росіяни, євреї, чехи, німці та інші.

Нині віднайдено 14 тисяч прізвищ, з них 3,5 тисячі — поляки. І серед українців, і серед поляків — дуже багато вихідців із Житомирщини. Всі прізвища викарбувані на довгій стіні сірого граніту, що оточує насипані кам’яні пам’ятники з поставленими на них козацькими хрестами та могили, куди вкладали трупи — шириною кілька метрів, довжиною — кілька сотень метрів... Таких могил — десятки. Їх не сховали ні порослий сосновий ліс, ні густа трава, рясно вкрита росою — ніби сама земля плакала за похованими тут...

Перші пам’ятники жертвам репресій тут почали будувати в 1995 році, а в 2012­му в присутності президентів України та Польщі урочисто відкрили Міжнародний меморіал жертвам тоталітарного режиму, що складається з двох частин: українського меморіалу та польського військового цвинтаря.

— Організовувати такі поїздки в нас уже стало доброю традицією, — говорить директор Польського дому в Житомирі Ірина Першко. — Ми хочемо, щоб люди помолилися за невинно убієнних. Щоб добре знали минуле і не допустили повторення трагедії у майбутньому...

Житомирська група поклала квіти до українського меморіалу та на польському військовому цвинтарі, запалила свічі пам’яті. Разом зі священиком одного із київських римо­католицьких храмів щиро молилися за те, щоби в Україні були мир і спокій.

Під теплим вітром гойдалися високі сосни, ніби хотіли ще щось переповідати людям. А при вході до меморіалу іскрилася під сонцем велика гранітна брила із написом: «Найдорожче у вас — воля. Ми оплатили її життям». Такий заповіт нащадкам передають поховані тут...

Фото Ірини ПЕРШКО.