Євгенія Дончева з членами ради Асоціації «Чорнобиль — Тюбу».
Євгенія Дончева з членами ради Асоціації «Чорнобиль — Тюбу».

Нещодавно голова обласного благодійного фонду «Заложники Чорнобиля» Євгенія Дончева й мешканка села Великих Коровинців Чуднівського району Катерина Бовкун повернулися з Японії, де на запрошення японської благодійної Асоціації «Чорнобиль — Тюбу» прочитали лекції про досвід людей, які пережили Чорнобильську катастрофу й були переселені з радіаційно забруднених територій. «Японці хотіли почути живих свідків і учасників Чорнобильської трагедії, — сказала Євгенія Дончева, — і їм було дуже цікаво, що це були дві жінки, до яких більше довіри».

Катерина Бовкун із 1976-го по 1986-ий роки разом із чоловіком Валентином і донькою жили в Прип’яті, працювали на Чорнобильській АЕС. Коли після аварії на станції почалася евакуація, Бовкунів направили, як-то мовиться, з вогню та в полум’я — на пуск першого блоку Хмельницької АЕС.

— І ми, й інші наші колеги стали звертатися в різні інстанції, щоб нас переселили в будь-які інші пункти, подалі від пережитого стресу, — розповідає жінка. — На щастя, на наше прохання зважили. Ми з донькою в грудні 86-го приїхали на Житомирщину, на нашу Батьківщину.

У той час засоби масової інформації, в тому числі й наша «Радянська Житомирщина», багато розповідали про зацікавлення японців усім, що стосувалося Чорнобильської аварії, адже сама проблема ядерної катастрофи була для них через трагедію Хіросіми й Нагасакі близькою. Валентин Бовкун дізнався про створення при обласній журналістській організації благодійного фонду «Заложники Чорнобиля», який очолював наш колега Володимир Киричанський; про допомогу японців постраждалим від аварії на ЧАЕС саме через цей фонд.

— І я, — продовжує пані Катерина, — просто за поривом душі написала в Японію листа з подякою за співчуття і допомогу. Навіть не сподівалася на відповідь. Але вона прийшла, і не одна. Мені відгукнулися діти, фермери, один із листів надійшов із міста Окаяма від Фусае Сугівра, з якою ми подружилися й листуємося вже понад 20 років. Ми пишемо одна одній про звичайне життя, сімейні справи. Вона знає про мою донечку Аню, яка подолала тяжку хворобу й портрет якої став у Японії символом «дітей Чорнобиля». А я співчуваю їй, адже в моєї подруги мати — лежача хвора.

Тоді, у 90-ті роки, листи в Японію стали писати й інші жінки Житомирщини — переселенці.

Детальніше читайте у газеті "Житомирщина" за 18 квітня 2018