19 грудня православна церква вшановує пам’ять святителя Миколая Чудотворця, архиєпископа Мир Лікійських. Він вважається заступником українського народу. Свято Миколая Чудотворця дійшло до нас із часів Київської Русі. Його в ХІ столітті запровадив князь Всеволод Ярославович. Шанували Миколая Угодника за добрі справи та допомогу простим людям. У народі вважали його другим після Бога заступником на землі для моряків, торговців, воїнів, сиріт, незаможних людей. А для запорізьких козаків Миколай Чудотворець був охоронцем на суші й на морі.

Поруч із іконами Ісуса Христа і Божої Матері майже в кожній оселі був образ цього святого. Йому молилися, прохаючи допомоги й заступництва «в труднощах і небезпеках». Відзначали його свято, до речі, двічі на рік — Миколая Весняного — 22 травня та Миколая Чудотворця — 19 грудня.

Досі існують традиції, пов’язані з Днем Святого Миколая. До свята готували частування для сусідів, щоб примиритися й простити всі образи. Господині ставили на стіл пісні страви — пироги, млинці, вареники, узвар, калачі, пряники — «миколайчики».

Особливо чекають цього свята діти, адже Миколай приносить їм подарунки. Чемним і слухняним дістаються солодощі, інші смаколики, книжки. А вередливим і неслухам святий готує, за повір’ям, різочки. Тож кожна дитина до цього дня намагається поводитися гарно, щоб отримати омріяний подарунок, який Чудотворець «покладе» їй під подушку.

В Україні існує пошта Святого Миколая, куди діти надсилають листи й малюнки, адресовані Чудотворцю.

В культурах інших народів існує аналог українського Миколая. Приміром, грецьким дітям роздає подарунки Святий Василь, узбецьким — Корбобо, ізраїльським — Баба Ноель...

З цим святом пов’язано й багато народних прикмет. Наші предки казали: «Хвали зиму після Миколи»; «До Миколи та й ніколи»; «Морозяний Микола — на врожай хліба й городини»; «Як на Зимового Миколи сніг, то на Весняного — дощ».