У сучасному інформаційному просторі ми не раз чули вислів «торгівля людьми». Багато хто не уявляє й не розуміє, як можна купувати чи продавати людину, адже ми нібито живемо у демократичному, гуманному суспільстві, головними цінностями якого є людина і її права.

Тим не менше, тільки у 2020 році в Україні було виявлено 842 особи, які постраждали від торгівлі людьми. Звичайно, що це — лише офіційно зареєстровані особи, які виявили бажання звернутися до державних органів, щоб знайти і покарати злочинців, а також отримати статус особи, постраждалої від торгівлі людьми.

Справжня кількість тих, хто потерпів від торгівлі людьми, — невідома, бо не всі жертви наважуються розповісти про пережите і не всі вірять у силу Феміди. І на це є суттєві підстави: правоохоронним органам з кожним роком все складніше збирати докази через використання злочинцями прихованих методів вербування, зокрема, методів онлайн-експлуатації людей.

Так, за останні два роки МВС України було зареєстровано 142 злочини за статтею 142 ККУ (Торгівля людьми), з яких винесено лише 14 вироків (9%).

На сьогоднішній день торгівля людьми є третім за прибутковістю видом злочинної діяльності — після продажу зброї та наркотиків. За оцінками експертів у світі щороку від двох до чотирьох мільйонів осіб стають жертвами торгівлі людьми. Незважаючи на те, що правові захисники у всьому світі об’єднуються у боротьбі проти «білого рабства», це не дає суттєвих результатів. Систему протидії торгівлі людьми у світі називають досі недієвою й неефективною, насамперед, через відкритість кордонів і спрощення організацій подорожей; невідповідність міжнародної нормативно-правової бази реальному запобіганню торгівлі людьми; корумпованість органів, які мають забезпечувати дотримання законності.

Форми експлуатації людини бувають різними — сексуальна, трудова, жебрацтво, рабство, вилучення органів, втягнення у злочинну діяльність, змішана (коли поєднуються кілька форм одночасно) та інші. Та найчастіше покупці «живого товару» по всьому світу використовують трудову експлуатацію людини, яка ще має назву «примусова праця» — будь-яка робота, що вимагається від особи під загрозою фізичного або психічного покарання.

За роки незалежності в Україні відсоток жертв трудової експлуатації завжди був на високому рівні. У 2020 році він сягнув критичної позначки — 97% осіб, котрі постраждали від торгівлі людьми в Україні, зазнали саме трудової експлуатації. І якщо раніше лідерами серед країн, де українців змушували до примусової праці, були Росія, Польща, Туреччина, ОАЕ, то нині спостерігається тенденція до збільшення випадків торгівлі людьми в країнах-членах ЄС, зокрема, в Італії, Німеччині, Швеції, Чехії та Угорщині.

Ось що розповів Олег, який нещодавно повернувся з Німеччини та відразу звернувся до правоохоронних органів за допомогою.
«Багато років я працював у будівельній бригаді, але через кризу замовлень на роботі майже не було, утримувати сім’ю ставало все важче. З товаришем пройшли співбесіду у фірмі, яка відправляла людей на роботу за кордон. Там запропонували роботу в Німеччині із заробітною платою 1500 євро у місяць, а також харчування, страхування. За оформлення документів заплатив 500 доларів. Фірма зробила візу, щоправда, не німецьку, а польську.

Кордон між Польщею і Німеччиною перейшли пішки, а потім на автобусі нас відвезли до Берліна. Там забрали документи і змусили підписати договір німецькою мовою. Поселили в недобудованому спортивному комплексі, де замість ліжок — пінопласт, замість туалету — відро. Їжа зазвичай була несвіжою. Працювали дуже важко, по 12 — 15 годин на добу.Одного разу приїхала керівниця і пояснила, що за нас заплатили великі кошти, тож ми повинні їх відпрацювати. Я ніколи й подумати не міг, що таке відбувається в європейській країні!


Через 5 місяців нам повернули документи, дали квитки на автобус додому. Навіть робочий інструмент, який взяли з собою з України, нам не повернули. Коли ми повернулися, відразу пішли на фірму, яка нас працевлаштувала, але їх офіс був порожнім...».
Більшість тих, хто виїздить на роботу за кордон, навіть не підозрюють, що з ними може трапитися щось подібне. Навпаки, вони впевнені, що такі історії трапляються виключно з іншими людьми. Тому легковажно ставляться до вибору фірм чи агенцій, в яких оформляють документи на працевлаштування, до того ж, часто добровільно віддають документи вербувальникам (перевізникам), що ускладнює правове становище. Захистити людину без документів украй важко у будь-якій країні, а процес їх відновлення може тривати місяцями.
Постраждалою особою — Олегом — було вчинено кілька фатальних помилок: не перевірено, чи є у фірми ліцензія на працевлаштування за кордоном. Видачу ліцензій та контроль за діяльністю подібних фірм здійснює Державний Центр зайнятості. Також підписано договір незнайомою мовою, що не слід робити, бо в такому разі ви не знаєте, які умови прописуються в договорі, які термін роботи та оплата. І що вже ніколи не можна робити, то це віддавати свій паспорт навіть на нетривалий час. Документ, що засвідчує вашу особу, має бути завжди тільки у вас!
Фактично Олег пройшов усі етапи торгівлі людьми:

Вербування (на офісі фірми)  перевезення (Олег легально потрапив до Польщі, а оскільки між країнами Євросоюзу немає кордонів, він легко потрапив до Німеччини)  передача або прийом людей  продаж людини (сплата або отримання)  використання погрози чи сили, обман, примус  експлуатація.

При трудовій експлуатації на початку роботи постраждалим, як правило, обіцяють заробітну плату після виконання певного обсягу роботи чи завершення певного терміну роботи. Крім того, у постраждалих відбирають паспорти, інші документи начебто для «проведення їхньої легалізації». Але й після виконання запропонованого обсягу чи завершення терміну роботи заробітну плату не виплачують. Як правило, робітникам повідомляють, що заробіток буде виплачено трохи пізніше. Проте коли через кілька місяців постраждалі починають наполягати на виплаті грошей, їм пояснюють, що жодних коштів вони не отримають, оскільки їх «купили» і за них гроші віддали тій особі, яка їх привезла, і що вони працюватимуть стільки, скільки хазяїн вважатиме за потрібне. Будь-який опір робітника жорстоко карається побоями, обмеженнями у пересуванні, голодом, залякуваннями.

Які ознаки того, що ви працюєте примусово і стали жертвою торговців людьми?
* Ви працюєте недобровільно, у повній залежності від експлуататора.
* Ви працюєте без дійсної трудової угоди або за іншими умовами, що не прописані в договорі: на тяжких, небезпечних для здоров’я чи принизливих роботах, при цьому праця буває ненормованою.
* Вам виплачують лише частину заробітної плати або взагалі не виплачують, постійно обіцяючи сплатити пізніше.
* Ви працюєте в умовах, що не сумісні з поняттям гідної й безпечної праці, із цілковитим порушенням техніки безпеки праці.
* Ви проживаєте в антисанітарних умовах, без належного харчування та без будь-яких контактів поза межами робочого місця.

Що важливо враховувати у ситуації, коли ви зважилися їхати працювати за кордон? Пам’ятайте, що жертвою торгівців людьми може стати будь-яка особа, незалежно від віку та статі. В зоні підвищеного ризику — трудові мігранти. Насамперед, чоловіки у віці 25-60 років, у першу чергу — одружені (вразливі до трудової експлуатації).

По-друге, важливо розпізнати торговців людьми вчасно. Якщо у вас відразу при перетині кордону вилучають документи, що посвідчують особу, особисті речі, обмежують свободу, погрожують фізичною розправою, — негайно дійте. На цей момент ви повинні максимально володіти інформацією не тільки про майбутніх роботодавців, умови працевлаштування, але й знати, куди можна звернутися у випадку, якщо ви потрапите у скрутну ситуацію. Це можуть бути телефони посольства чи консульства України в тій країні, в якій ви зібралися працювати; поліції (у кожній країні номер — різний); громадських чи правозахисних організацій, що працюють у сфері протидії торгівлі людьми на території тієї країни, де ви збираєтеся працювати.

Недостатньо просто знайти ці телефони і записати, потрібно знати їх напам’ять.

До того ж, несерйозно, відправляючись за кордон на роботу, не знати хоча б з десяток фраз, речень, з якими ви могли б звернутися у разі потреби за допомогою. Подбайте про свою безпеку — в кожній країні є торговці людьми та роботодавці-шахраї. Обов’язково залиште своїм друзям або родичам детальну інформацію про своє перебування за кордоном (адреса, контактний телефон), а також копії своїх паспорта та контракту. Ми радимо залишити свою фотографію та адресу ваших іноземних друзів.

Абсолютна більшість людей цілком помилково вважають, що така форма торгівлі людьми як трудова експлуатація трапляється лише з тими, хто працює за кордоном. Але ні! Такі випадки відбуваються й усередині нашої країни. В Україні неодноразово фіксувалися факти торгівлі людьми з метою трудової експлуатації у вуличній торгівлі, підпільних майстернях з пошиття легкого літнього одягу, сільському господарстві, переробці харчової продукції. На жаль, не завжди вдається покарати осіб, причетних до цих злочинів.

Якщо ви стали жертвою трудової експлуатації чи знаєте про випадки торгівлі людьми, застосування її будь-яких форм (рабство, жебракування, сексуальний примус, продаж дітей), — негайно звертайтеся:

телефони Національної гарячої лінії з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів: 0-800-505-501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів в Україні); 527 (безкоштовно з мобільних телефонів в Україні); понеділок-п’ятниця — з 10.00 до 21.00, субота — з 10.00 до 18.00.

Більше інформації для мігрантів розміщено на сайті громадської організації «Жіночий інформаційно-консультативний центр» http://wicc.com.ua/.

Отримати безкоштовну консультацію працівників громадської організації «Жіночий інформаційно-консультативний центр» щодо безпечного працевлаштування за кордоном можна за телефонами: (0412) 400-732, (096) 456-55-56; е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її..