Традиційно до чергової річниці Незалежності інформагентства, телеканали, експерти складають список особливостей, якими може пишатися Україна. Як правило, в ньому фігурують: Україна — географічний центр Європи; автор першої в світі Конституції — Пилип Орлик; Тарасу Шевченку встановлено найбільше пам’ятників у світі; трембіта — найдовший у світі духовий інструмент; Україна посідає четверте місце в світі за кількістю громадян із вищою освітою; наші співаки, спортсмени, художники...

Торік у списку досягнень додалися: волонтерство; чомусь — українська армія; запровадження «безвізу»; просування України в напрямку ЄС і НАТО, а ще — твердження: «Нас підтримує світ». І при цьому в нашій державі — одній з найпотужніших у Європі ще в 90-ті роки за економічним потенціалом — сьогодні вже не пишаються ракетно-космічною галуззю, гігантами металургії, машино-, судно-, літакобудуванням. Щоправда, в одному з переліків назвали літак із найбільшою вантажопідйомністю «Мрія» (Ан-225), сконструйований в радянські часи.

Сьогодні ж ДП «Антонов», яке його збудувало, за словами директора підприємства, вже п’ять років не здійснює серійного випуску літаків через відсутність впродовж десяти років державного фінансування і держзамовлень.

У такому ж становищі опинилися й підприємства суднобудування: рік у рік галузь сідала «на дно». Замість фінансування власного виробництва закуповуються списані американські патрульні катери, а той цивільний вітчизняний флот, що іще на плаву, борознить моря і океани під іноземними прапорами у дев’ять разів частіше, ніж під українськими. Три десятиліття тому він був третім у світі.

Крейсер «Україна» іржавіє біля «стінки» в Миколаєві, хоча готовий на 90%. Торік з нього почали знімати озброєння, щоб хоч трохи розрахуватися з боргами по зарплаті перед тими заводчанами, які ще не виїхали на підприємства Китаю та Росії.

А як усе гарно та оптимістично починалося! Яка піднесеність, розпалювана політиками, панувала в масах! Одна лише біда: в отій незалежницькій ейфорії забули вчасно спуститися на грішну землю й стати до тяжкої праці, а не лише проїдати те, що надбали діди та батьки. Політики в більшості своїй мітинговими горлопанами стали гарними, а економістами, професіоналами, керівниками виявилися нікчемними. Оця адміністративно-керівна хвороба незалежної України набрала хронічного характеру і, на жаль, підточує її впродовж усіх 29 років.

Можна було б сформувати уряди кількох держав із наших високопосадовців найвищого штибу, звинувачених, однак так і не покараних — за корупцію; за злочинні дії, що завдали шкоди державі, але не власним статкам та інтересам; не кажучи вже про непрофесіоналізм і бездіяльність, що призвели до зубожіння й соціальної незахищеності громадян.

Іще до декомунізаційної істерії, а потім і на «законних», а насправді — на ідеологічно-ненависницьких, підставах фактично знищили професійний стрижень країни. У кожної нової влади, у кожних до- чи «постмайданного» Президента і уряду принцип добору кадрів залишається один: професіоналів — геть, до корита — своїх! «Свої» керують державою: проводять правоохоронну реформу, що вилилася у знищення слідчого апарату. «Удосконалюють» діяльність Генеральної прокуратури, ставлячи одного генпрокурора без юридичної освіти, а другу — котра за все своє життя не розглянула жодної кримінальної справи. Один міністр нарікав, що українці багато їдять, інший — що вони довго живуть, а нардепка, яка представляє правлячу партію, виступає за стерилізацію жінок, щоб не народжували «неякісних дітей».

Та повернімося до одного з пунктів зі списку, цитованого на початку: «Нас підтримує світ». А чом би не підтримувати? Адже при всіх наших бідах і негараздах насправді саме той «світ» давно вже керує незалежною Україною.

Горда, мудра, працьовита нація, як ми цілком справедливо себе називаємо, бо такими ми насправді є, починаючи з президентства В.Ющенка раптом кинулася шукати собі «навчителів»-варягів. Одна з керівниць ОУН Ярослава Стецько приїхала з Німеччини й посіла місце в парламенті. У створенні системи державного управління брала участь американка Катерина Чумаченко, більш відома як дружина Президента Віктора Ющенка. Подейкували, що вона була кадровим офіцером ЦРУ, і щось не було чути спростувань того. Американець Роман Зварич, котрий, як з’ясувалося, у США не був ніяким професором, в Україні став народним депутатом і міністром юстиції.

Детальніше читайте у газеті "Житомирщина" за 21 серпня 2020