За оцінкою фахівців, кожен третій мешканець України страждає від різноманітних нервових розладів, починаючи від депресії й закінчуючи хворобами, які призводять до інвалідності. До того ж, у зв’язку з подіями на Сході значно збільшилася кількість тих, хто потребує психіатричної допомоги. І на державному рівні неодноразово наголошувалося на важливості такої реабілітації військовослужбовців. З іншого боку, з 1 квітня 2020 року в Україні розпочався ІІ етап сумнівної медичної реформи, внаслідок якого чимало психіатричних лікарень опинилися під загрозою закриття.

Замість святкування — боротьба за виживання

Цьогоріч КНП «Обласний медичний центр психічного здоров’я» обласної ради відзначає 75­-ліття свого заснування. Хоча офіційно відкриття відбулося 8 грудня 1945 року, але перших пацієнтів медзаклад (більш відомий серед населення як обласна психіатрична лікарня № 1, що неподалік Житомира, «на Гуйві») почав приймати ще за півроку до того. І саме в цей ювілейний рік виникла загроза можливого закриття цього медзакладу через проблеми з фінансуванням.

У рамках медичної реформи психіатрична служба опинилася немов за бортом: серед 27 пакетів медичних послуг, які оплачуватиме Національна служба здоров’я України (НСЗУ), лише два стосуються психіатричної допомоги. Базова ставка на пролікований випадок при наданні психіатричної допомоги дорослим та дітям становить 7,4 тис. грн., до якої застосовуються коригувальні коефіцієнти. Передбачається, що лікування триває в середньому близько двох тижнів, хоча в обласному медичному центрі психічного здоров’я ця цифра в середньому становить утричі більше — близько 40 ліжкоднів, а по Україні — понад 50. І подібних «похибок» у розрахунках є чимало. Ще торік медики намагалися звернути увагу чиновників на те, що в рамках медичної реформи виникнуть проблеми з недофінансуванням психіатричної служби, але...

— Порівняно з минулим роком нашому медзакладу не вистачає цьогоріч 19,3 млн. грн., у тому числі з 1 червня — 17 млн. грн. на зарплати медпрацівників, — розповідає директор КНП «Обласний медичний центр психічного здоров’я» Олександр Гусак. — Також є чимало витрат лікарні, які не входять до переліку медичних послуг і, відповідно, не оплачуються НСЗУ.

Наприклад, НСЗУ взагалі не передбачено тарифи на обслуговування пацієнтів відділень лікарні для примусових заходів медичного характеру (ПЗМХ), які перебувають тут за рішенням суду. Хоча щороку утримання цього відділення обходиться у близько 6 млн. грн.! От і виходить, що, з одного боку, вже немає медичної субвенції, зокрема, на відділення ПЗМХ, а з іншого боку, в НСЗУ вважають, що перебування таких осіб у лікарні — це не медична послуга. Хоча ці пацієнти періодично потребують консультацій не лише психіатрів, а й, наприклад, стоматолога, хірурга, терапевта — і відповідного лікування. Не брати їх до лікарні керівник медзакладу не може. До того ж, якщо деякі відділення при необхідності можна ще якось «оптимізувати», то це — недоторканне.

У психіатричній лікарні також проводиться судово­психіатрична експертиза, у ході якої визначають, чи є людина осудною. Ці послуги теж не оплачуються НСЗУ, хоча в роботі задіяна комісія з кількох лікарів. На оплату їхньої праці медзаклад щороку витрачає 500 тис. грн., які відшкодовуються лише з обласного бюджету.

Крім того, психіатрична лікарня не може обійтися без охорони: заклад розташований на території у 18 га; є приміщення, де зберігаються психотропні речовини тощо. І щороку керівництву лікарні доводиться думати, де брати 1,5 млн. грн. на оплату послуг служби охорони. Знову ж таки, це — не медична послуга, і коштів на це в НСЗУ не передбачено.

Аби не було найгіршого сценарію

Є кілька варіантів вирішення цієї проблеми. Наприклад, як це було заведено останнім часом, суттєво скоротити ліжкомісця у лікарні. Але в області й без того — найменша кількість «психіатричних» ліжок в Україні — 4 на 10 тис. населення, тоді як у деяких областях — 6 і більше. До слова, у європейських країнах нині навпаки — намагаються розширити мережу психіатричних клінік, хоча там і без того — 7 — 8 ліжкомісць на 10 тис. населення. Та й чи залишилося ще що «оптимізувати»? Адже порівняно з 2016 роком кількість ліжкомісць вже зменшилася на 130 і нині їх нараховується 400. У 1977 році в обласній психіатричній лікарні № 1 було 1550 ліжкомісць. «Дитяче відділення скоротити неможливо, бо воно — єдине в області, — зауважує Олександр Якович. — Маємо відділення, де лікуються пацієнти з так званими «межовими» станами, і ще одне — для реабілітації учасників АТО/ООС та військово­лікарської експертизи. Решта відділень — для так званих «гострих» хворих (для жінок і для чоловіків окремо та змішаного типу), а також для тих, хто перебуває тут за судовим рішенням, зокрема, після скоєння тяжких злочинів. Навіть якщо скоротити нинішню кількість ліжкомісць на чверть, то не вдасться зменшити дефіциту по зарплатах у 17 млн. грн., бо штат працівників ніколи не був заповнений на 100%, особливо це стосується середнього та молодшого медперсоналу».

Нині ходять чутки про ще один варіант — приєднання психіатричної лікарні до обласного наркологічного диспансеру. Про це під час одного з брифінгів говорив і начальник управління охорони здоров’я облдержадміністрації Микола Суслик: «У багатьох областях і в нас теж такі заклади колись функціонували як єдиний заклад, який надавав споріднену допомогу — і наркозалежним, і психічно хворим».

До так званих наркодиспансерів додали служби, які займаються лікуванням ВІЛ/СНІДу і шкірно­венерологічних захворювань. Ці медичні послуги оплачуються НСЗУ недешево. Та чи ефективно буде об’єднати дві установи з бідним і відносно багатим бюджетами? Адже якщо компенсувати дефіцит коштів на зарплати одним, то іншим уже не вистачить.

Третій шлях — дофінансування з місцевого бюджету, в даному випадку — обласного. Однак 17 млн. грн. навряд чи знайдуться в обласній «скарбничці».

Четвертий варіант, про який вже говорять і в столиці, — дофінансування лікарень із Держбюджету на рівні 2019 року. «Це був би хоч якийсь вихід для нас, — каже Олександр Гусак. — У 2019 році бюджет лікарні становив 67 млн. грн., а потреба на 2020­ий — 73 млн. грн. Ці 6 млн. грн. — більш реальна сума, яку можна було б компенсувати за рахунок фінансування з НСЗУ та обласного бюджету». Органи влади області вже зверталися до Міністерства охорони здоров’я України і НСЗУ з вимогою збільшити фінансування психіатричних лікарень задля забезпечення надання повноцінної психіатричної допомоги. «В області є два заклади, які надають психіатричну допомогу — обласний медичний центр психічного здоров’я та обласна психіатрична лікарня № 2 (у с. Прилуках Оруцького району — Авт.), — зазначив Микола Суслик. — Недостатність їх фінансування становить майже 40%. На сьогодні медпрацівники не звільняються, а кількість ліжок — не скорочується».

І така ситуація — не лише на Житомирщині, а й в усій Україні. Так, недавно акцію протесту провели фахівці Київської міської психіатричної лікарні ім. І.П.Павлова, де через недофінансування можуть «скоротити» 400 медпрацівників. А тут ще діють Науково­дослідний інститут соціальної та судової психіатрії та наркології МОЗ, перший в Україні Центр первинного психотичного епізоду та сучасних методів лікування, на базі лікарні працюють профільні кафедри багатьох вітчизняних медуніверситетів. Таким чином без державної підтримки можна буде фактично забути про розвиток психіатрії в Україні загалом і високоякісної психіатричної допомоги в регіонах зокрема. Принаймні, на найближчі роки.

Насамкінець ми поцікавилися: що в разі закриття психіатричних лікарень буде з тими пацієнтами, які перебувають тут за рішенням суду? «Таких пацієнтів можуть перевести у психіатричну лікарню в іншій області, за що доведеться платити з нашого обласного бюджету, але в будь­якому разі відпускати на волю пацієнтів, які скоїли злочини, не будуть», — запевнили нас.

А от щодо «нормальних» психічно хворих, за лікування та утримання яких держава раптом вирішила не платити, то не треба бути екстрасенсом, аби спрогнозувати: тисячі й тисячі їх «дружно» увіллються в повсякденне життя нашого суспільства, ще одним яскравим симптомом доповнюючи його й без того нездоровий стан.