Українській мові в останні кілька років, здавалося б, уже ніщо не загрожує. Вона жодним чином ніяк і ніким не утискується, натомість повсюдно утверджується та запроваджується. Прийнято ряд законів, які покликані міцніше «вмонтувати» її у всі сфери суспільного життя. І навіть Президент Порошенко одним зі своїх передвиборних гасел обрав тріаду «Армія. Мова. Віра». Проте мовна «перемога» є вельми сумнівною. Бо під гаслами свободи розвитку української мови «ревнителі» її чистоти роблять із неї (свідомо чи ні — інше питання) справжнісіньку карикатуру.
Приклади? На жаль, їх є чимало. Почати хоча б з такої тенденції, як запровадження у пресі, на радіо й телебаченні багатьох англомовних покручів, котрими замінюються звичні українські слова. Ведучі теленовин та радіоефірів розкидаються ними, мов камінцями, цілячи у глядачів або слухачів. А люди у своїй масі такі слова просто не розуміють! Приміром, що таке «хаб»? Це коротке словечко можна частенько зустріти в різних інформаційних повідомленнях. Торік у Новоборівській ОТГ навіть реалізували проект «Хаб безпеки та вільного простору дітей та молоді». А чи не простіше казати — «центр»? Адже «хаб» («hub») у перекладі з англійської саме й означає — «центр». Навіщо забивати людям голови «хабами»?!
Тут і там миготять у ЗМІ інші новомодні англійські слова, причому, всі вони мають нормальні україномовні аналоги. Але останні чомусь не вживаються. Бо не модні? Приміром, чому «кластер» — а не «група, об’єднання»? Чому «кейс-стаді» — а не «реальний приклад»? Чому «лайфхак» — а не «корисна порада»? Чим краще незрозуміле слово «нетворкінг» за вислів «соціальна діяльність»? І невже «стріт-арт» є зрозумілішим за «вуличне мистецтво»? Але справжнім лідером у цьому своєрідному рейтингу покручів є, мабуть, важковимовне словечко «краудфандинг». Не знаєте, що це? По нашому — «колективне збирання коштів для чогось». Все просто і ясно. Але комусь, вочевидь, необхідно засмічувати українську мову отакими «краунфандингами». Ситуація набрала вже вигляду справжньої пошесті. Навіть у деяких селах нашої області, як повідомляли ЗМІ, запрацювали «краунфандингові платформи»!
Тож хіба не є нищенням української мови отаке засмічування її англомовними словечками? Чи, може, це теж є частиною нашої інтеграції до ЄС?
Але ця біда — не єдина нині у нашої мови. Іншою небезпечною тенденцією є планомірна відмова від звертань по батькові. Особливо це помітно на телеканалах та у радіоефірах. Вже не почути там «Іване Петровичу», «Ольго Андріївно», «Миколо Володимировичу» тощо. Замість цього — «пане Іване», «пані Ольго», «пане Миколо»... Всі стали панами і панянками. Дарма, що таке звертання — суто польське. А на території України кілька століть поспіль слово «пан» було синонімом владного та багатого польського поміщика. Натомість тепер його всіляко впроваджують на противагу радянському «товариш». Але роблять це вкрай невміло. Адже в сусідній Польщі слово «пан» завжди вживається у прив’язці суто до прізвища (пан Ковальський, пан Скшетуський, пан Володиєвський…), або разом з посадою чи званням (пан міністр, пан генерал). Більше того — фактично всі іншомовні форми звертань прив’язані тільки до прізвищ, а не до імен! Говорять: «містер Трамп» — а не «містер Дональд»; «сеньйор Берлусконі» — а не «сеньйор Сільвіо»; «гер Шредер» — а не «гер Герхард»; «мсьє Макрон» — а не «мсьє Емануель»; «господин Медведев» — а не «господин Дмитрий»…
І лише в Україні тулять «пана» до Івана! Навіщо? Або суто з незнання мовних норм. Або з іншою, більш цинічною метою — щоби навіть тут бути подалі від Росії. Відтак звертання по батькові (здавна прийняте у східнослов’янських народів як знак поваги до предків) у нас цілеспрямовано знищується. Хіба це не руйнування усталених норм української мови?
Ще одним ударом по ній є нова мода — штучне нав’язування фемінітивів. Тобто — вигадування для назв усіх професій варіанту жіночого роду. Отак вже з’явилися у нас «депутатки», «міністерки», «філологині», «редакторки», «доцентки», «докторки», «професорки», «директорки»… Всі ці слова завзято вживаються у багатьох газетах, телепрограмах та радіопередачах. Справжнім шедевром поміж них є слово «фотографиня» — назва професії жінки-фотографа. Мені при цьому одразу уявляється не фотограф, а розкішна графиня на фотознімку!
Детальніше читайте у газеті "Житомирщина" за 12 лютого 2019