Споконвіку українці були здоровою і плодовитою нацією. Моя бабуся Горпина Дорофіївна, наприклад, народила дванадцятеро дітей. Крім померлих у дитинстві й полеглих на війні, всі інші доживали до 90 –100 років. Таких прикладів і на рідній мені Кіровоградщині, й на Житомирщині було чимало. Тож годі дивуватися, що після розпаду СРСР Україна після Росії була найбільшою за кількістю населення, а за економічним потенціалом — шостою в Європі.

Пригадується, як на початку охоплених незалежницькою ейфорією 90-их років чим тільки не вихвалялися політичні оракули: і земля, і природні ресурси, і промисловість, і сільське господарство, і 52-мільйонне населення — все у нас є!

І справді — було. Проте вже тоді, принаймні, в опозиційних колах, активно обговорювалася інформація про те, що, за сьогоднішньою термінологією, наш «стратегічний заокеанський партнер» виношує задум довести кількість населення України до 15 мільйонів осіб. Одні сприймали це як підступи злих язиків-супротивників незалежності; інші просто дивувалися, мовляв, як таке може бути: де — Україна, а де — Америка. Та й як це можна «викреслити» на карті держави десятки мільйонів наших співвітчизників?

Виявляється, даремно дивувалися. Усього за чверть століття за найскромнішими підрахунками, що їх називає Держкомстат, населення України зменшилося на 10 мільйонів людей. Хоча й цю цифру ставлять під сумнів фахівці різних галузей.

Річ у тім, що в порушення вимоги ООН проводити перепис населення один раз на десять років, у нашій країні його не проводили вже 17 років. А підрахунки за прийнятою в світі «хлібною методикою», тобто за споживанням борошна і хліба, засвідчують, що населення України станом на 2017 рік без Криму й Донбасу, становить 24,5 млн. осіб.

Детальніше читайте у газеті "Житомирщина" за 30 жовтня 2018

 

Погода

Фотоетюд

Фотоетюд27042018

Квітень — місяць цвітіння.

Фото Володимира СОБОЛЯ.

Лінки