Омита дощем Веселівка виглядала причепуреною й затишною. Обабіч упорядкованої центральної дороги вишикувалися розцвічені осінню дерева, за ними проглядали акуратні будівлі сільради, школи, дитячого садка з різними гойдалками та пірамідками.

Але трохи здивувало нас безлюддя у селі, хоча наближалася вже десята година. Відчувалися якісь чи то настороженість, чи тривога. Та ось раптом усе ожило: із дворів почали виходити селяни, зливаючись у потік, що прямував до клубу. Біля входу високий сивоголовий дідусь, як його називали — Данилович, указуючи на автобус, який зупинився неподалік, висадивши кількох чоловік, мовив не без іронії:

— Оце, мабуть, сватати нас прибули...

Цього дня мало відбутися громадське обговорення, на якому мешканцям Веселівської сільради Коростенського району належало вирішити, як їм далі жити, з ким об’єднуватися в одну територіальну громаду. Найбільше, звичайно, переживала сільський голова Т.Д.Киселевич. І не тому, що, як мовиться, віжки правління треба було передавати в інші руки. Вболівала за односельчан своїх: як їм житиметься у великому гурті, чи не обділять невелику Веселівку, в становлення якої разом стільки сил доклали.

Трохи хвилювався й директор Житомирського центру розвитку місцевого самоврядування В.І.Невмержицький, який прибув на слухання зі своєю командою. З великим практичним досвідом, умінням орієнтуватися в складних ситуаціях, Василь Іванович добре розумів занепокоєння людей: нове завжди сприймається насторожено.

Детальніше читайте у газеті "Житомирщина" за 24 жовтня 2017

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити