Нещодавно у батьків-рідновірів, які мешкають у селі Буках Житомирського району, із благополучної родини, забрали трьох дітей та помістили в притулок. Зробили це органи опіки за розпорядженням Тетерівської сільської ради «у зв’язку з виникненням безпосередньої загрози життю та здоров’ю малолітніх дітей та з метою надання допомоги дітям, які потрапили в складні життєві обставини».

Розголос пішов по всій Україні. Дітей повернули тільки після суду, протримавши в притулку більше місяця. Судові процеси й далі тривають. Крапку наче буде поставлено 25 вересня, коли вирішать, чи залишаться діти з батьками. Хто винен і в чому причина? Ми поспілкувалися із родиною Батенькових. На зустріч вони прийшли радісні, з обновками до школи — рюкзаками. Світозара — традиційно босоніж. Її середня донька Ангеліна майже всю розмову обіймала маму, а мені вручила аркуш із написом: «Мені подобається бути поруч із тобою».

Мати, Світозара Батенькова, коротко розповіла про себе:

— Народилася я в Народичах. Там пройшло моє дитинство, там навчилась спілкуватися з природою. Хоча через різні життєві обставини це вміння на певний час «заглохло». Вступила в педагогічний університет у Житомирі. Це було моє рішення, яке вдома не віталось. Вчилась із насолодою, закінчила університет із «червоним» дипломом за спеціальністю «вчитель української мови та літератури». В системі освіти — шкільній, позашкільній, дошкільній — працювала багато років, ставши і педагогом-психологом. Також зробила кар’єру в торгівлі як начальник відділу продаж.

— Світозаро, твоя родина веде дуже незвичний спосіб життя: ви — вегетаріанці, не вживаєте спиртного, культивуєте позитивне мислення, гарний настрій, духовні практики, нетрадиційну релігійність. Як ти прийшла до такого?

— Причиною зміни способу життя стали діти. З дитинства я любила попоїсти. Коли народились Богдана, а потім — Ангеліна, почалися температура, інфекційні хвороби. Я замислилась і зрозуміла: потрібно щось робити. Ми з чоловіком стали експериментувати, в першу чергу, на собі. Розпочали зі здорового харчування. А коли приходить здорове харчування, тоді приходять здорові думки.

— Що таке «здорові харчі»?

— Здорове харчування — це ті продукти, які не мають у собі хімікатів. Хімічні речовини руйнують організм людини або викликають залежність.

— В родині є улюблений рецепт?

— О, важко навіть вибрати! Приміром, борошно (цільнозернове) розім’яти пальцями з домашнім вершковим маслом, додати молока. Тісто повинно бути крутим, крутішим, ніж на вареники. Потім розкачати тонкий пласт і запекти. Без начинки чи додати різноманітні фрукти, трави, сіль, мед. Можна полити сметанкою або чимось іншим. Також любимо овочеві супи, борщі, а діти собі роблять салати. Взимку ми користуємося продукцією з базару, адже там — великий вибір смакоти.

— Ви — багаті на діток.

— Поки у нас троє, чекаємо на поповнення. Богдані — 11, Ангеліні — 6 і Леву — 4 рочки. Причому, у всіх трьох дітей дні народження в один період — перехід з листопада на грудень. Дітки дружні. Звичайно, є свої ситуації, внутрішні процеси, але брат і сестри один за одного стоять.

— Як ви проводите вільний час?

— Ми — в постійному русі: поїздки на природу, в нові місця. Знайомимося з цікавими людьми. Діти постійно придумують нові ігри. Так що ми за ними намагаємось встигнути.

— Вдома у вас є радіо, телебачення, Інтернет, газети?

— Все це встигаємо освоювати і чомусь не вдома. Вдома раз на день діти дивляться мультики на електронних носіях. Причому, ми, батьки, їх перед цим дивимося самі. Адже зараз є великий вибір і визначитись при бажанні можна.

— Та ситуація, яка склалась... Чи були якісь причини, «підводні камені»? Адже родина — благополучна.

— Із того, що ми зрозуміли: причина — в здоров’ї наших дітей і нас. Ми розповсюджуємо (випромінюємо) любов і світло, радість. Однак ми живемо в соціумі і в черговий раз це дуже добре зрозуміли. Живемо поруч з людьми, яким буває погано, які часто перебувають в агресії, роздратуванні. І нас постійно це ставило в складні ситуації у спілкуванні, у взаємодії з ними. Ситуація із місцевою владою, вилученням дітей та розміщенням їх у притулок «Сонячний дім» стала кульмінацією. Ми показали чиновникам, що таке здорові діти. Перші два тижні перебування наших дітей у притулку, ми постійно спостерігали за всім. Діти там не посміхались, їх не було видно, вони не шуміли. І в людях, які до них приходили, відчувалися важкість, закритість, хворобливість у різних появах. Після того, як пройшов час, якось дивно змінилась картина: почав лунати дитячий сміх, інші діти стали посміхатися, махали нам долоньками. В такий спосіб вони з нами спілкувались, показуючи тим самим динаміку змін, які з ними відбулися. Почали з’являтися й усміхнені дорослі. У нашій присутності відбувались процеси всиновлення дітей. Однак нашим дітям все це далось дуже нелегко.

— Як змінились ваші діти після перебування в притулку?

— Деструкція відбулась і фізична, і психологічна. Діти схудли, у менших з’явилася висипка на тілі, відбувались емоційні зриви, Богдана дзвонила по телефону, починала плакати. Діти мало рухались, отримували мало свіжого повітря. У Богдани почала боліти спина. Звичайно, ми відновили фізичний і психологічний стан наших дітей. Однак є і позитивні моменти. Діти після цих випробувань зміцніли, сили духу в них додалося.

— Що буде далі, на вашу думку?

— Що буде далі — не зазираємо. Це зайва витрата енергії та уваги. Ми вирішуємо нагальні завдання, а їх і так достатньо. Нещодавно був ще один суд, з приводу викрадення дітей громадськими активістками та відвезення їх у лікарню. Вони там провели три з половиною дні. Сенсу в цьому не бачимо, адже на суді була суцільна неправда. До речі, як і з ситуацією з поселенням дітей у притулок. Їм сказали, що повезуть додому, а завезли в «Сонячний дім».

— Як ви, мама, себе почуваєте в такій ситуації?

— Спокійно себе почуваю, адже розумію, що нас до чогось подібного готували. Ми активно збиралися до школи: купували канцелярію, інші необхідні речі.

Спілкуюся з чоловіком Світозари — Дмитром Шевелюком.

— Народився я в Житомирі, — каже він. — Був військовослужбовцем, тож більшу частину життя провів у роз’їздах. Служив як в Україні, так і за її межами. Закінчив Одеський інститут сухопутних військ. З дружиною познайомився по Інтернету десять років тому. Зі Світозарою все робимо разом, намагаємось дітей виховувати спільно. Так, щоби їх не навантажувати і не застосовувати методи виховання, які вживали наші батьки щодо нас. Намагаємося від цього відійти і виховувати дітей у вільному виборі. Прагнемо, щоби вони розуміли, що таке вибір, відповідальність, що все в житті повністю залежить лише від них. З самого народження привчаємо до самостійності. Наприклад, коли дитина падає, не треба підбігати, піднімати і сюсюкати: «Усі-пусі, маленький, ти забився» і т. д. Ні, ми говоримо, що треба підніматися і йти далі. Так і в цій непростій ситуації намагаємось один одного в родині підтримувати, жити сьогоденням, адже поруч — наші дітки і ми раді, що вони зараз — біля нас. Звичайно, підтримка інших людей з нашого кола теж дає дуже багато. Я — на пенсії, але зазвичай протягом року їздив на пару місяців на заробітки, а ця ситуація змушує мене бути дома, що негативно впливає на фінансову ситуацію в родині.

Погода

Фотоетюд

Фотоетюд27042018

Квітень — місяць цвітіння.

Фото Володимира СОБОЛЯ.

Лінки