На початку минулого століття Олександр Олесь написав сповнені гіркоти і трагізму рядки:

«Коли Україна за право
життя
З катами боролась,
жила і вмирала
І ждала, хотіла лише
співчуття,
Європа мовчала...».

Сьогодні ж, принаймні, в устах українських зверхників і політиків, як мантра звучить твердження про те, що багата і сита Європа «розкриває обійми» Україні, що наша перспектива — в сім’ї європейських народів. Але чи готові ми — ні, не трибунні балакуни, а пересічні громадяни — жити за європейськими правилами? Мова — навіть не про високу політику, а про звичайні норми господарювання, співжиття, поведінки, звичок. Про це мимоволі думалося під час перебування в країнах Балтії — «старожилах» Євросоюзу Швеції й Фінляндії, а також нових його членах — Литві, Латвії й Естонії.

Стокгольм важко уявити без красунь­яхт.
Стокгольм важко уявити без красунь-­яхт.

Моя мандрівка розпочалася з Мінська, звідки без жодних проблем за біометричним паспортом, перетнувши кордон із Литвою, я попрямувала до Вільнюса і далі — до Риги. За вікнами автобуса пропливали ліси і поля — здавалось би, все, як і в Україні. Вражала ж істотна відмінність: там, де до траси підступали ліси, не було видно жодного поваленого дерева, занедбаних сухостоїв. Смуга між лісом і трасою вичищена, а трава навіть підстрижена. В одному місці на трасі наздогнали такого «прибиральника»: агрегат, схожий на екскаватор, багатометровий гусак якого розвернутий праворуч, підстригав траву. І головне — ніде жодного папірця, не те що смітника. До речі, та ж картина була й у Латвії, Швеції, Фінляндії. В останній, досить малонаселеній країні, на трасі автобусні зупинки розташовані на відстані 10-15 км одна від одної. І на тих зупинках немає не те що переповнених сміттям урн, а навіть жодного недопалка біля них.

Наш гід Наталія пояснила, що, по-перше, для європейця є неприпустимим залишати після себе сміття, а, по-друге, дорожні служби ретельно слідкують за чистотою на шляхах. І це є загальним правилом для всіх країн. І не лише на шляхах, а будь-де: в населених пунктах, у громадських місцях, в кафе, в місцях відпочинку. Не варто навіть ставити запитання, чи вміємо ми і чи готові дотримуватися таких стандартів...

На полях Литви, Латвії, Естонії якраз йшли жнива. Як і в деяких наших господарствах, солому тут скручують у рулони, кілька днів вони підсихають, а потім їх запаковують у водонепроникні мішки. І там, де вже віджнивували, лежать сотні таких «грибочків», чекаючи, поки їх звезуть до ферм.

Рига нас зустріла пам’ятником Свободи — на шоломах латиських стрільців — червоні зірки.

– Нічого дивуватися, — пояснює Наталія. — Це — наша історія, пам’ять про революцію 1905 року.

Пам’ятник всесвітньо відомому композитору Яну Сібеліусу в Хельсінкі.
Пам’ятник всесвітньо відомому композитору Яну Сібеліусу в Хельсінкі.

 

Шарм старовинного Талліна.
Шарм старовинного Талліна.

 

Детальніше читайте у газеті "Житомирщина" за 29 серпня 2017

Додати коментар

Захисний код
Оновити