Так говорить про своє захоплення бджільництвом 42-річний машиніст першого класу електровоза виробничого підрозділу локомотивного депо «Коростень» регіональної філії «Укрзалізниці» Ігор Миколайович Кучинський.
Турботи біля крилатих трудівниць пан Ігор починає ще до роботи: огляне, напоїть, підгодує, подивиться, чи немає шкідників...

— Зараз у бджолярів гаряча пора — медозбір, — каже Ігор Миколайович. — Бджілки свій графік знають, тож нині триває викачка меду.

— Давно зайнялись цією справою? — цікавлюсь.

— Бджільництвом серйозно я почав займатися шість років тому. Спонукав мене до цього тесть Михайло Максимович, котрий проживає в с.Нагорянах Овруцької громади. Багато років пропрацював він головою колгоспу, а затим — і головою Хлуплянської сільради. Шанують його люди, часто радяться, як чинити в тій чи іншій життєвій ситуації. Він взяв собі на утримання вісім бджолосімей породи «Українська степова». Я часто йому допомагав у цій справі. І так «загорівся», що невдовзі вирішив і собі обзавестися таким «господарством». Зловив сам рій...

— Скільки нині у вас бджіл, які особливості догляду за ними?

— Нині я доглядаю 20 бджолосімей двох порід — «Карпатка» та «Карніка». Частину з них утримую на власному подвір’ї в Коростені, а частину — на дачі, розташованій у с.Майданівці Коростенської громади.
Основний фактор успіху бджоляра — навощені рамки і доглянуті вулики. Останні майструю сам. Справжній успіх бджоляр матиме, коли він до взятку підійшов із максимальною кількістю здорових бджіл.

— Багато часу забирає догляд за комахами?

— На щоденний огляд кожного вулика, під час якого підставляю вощину тощо, я витрачаю від 3 до 5 хвилин. Щоб покращити медозбір, щороку везу «солодких годувальниць» на поля з посівами соняшнику, фацелії та гречки. Липу, акацію та інші квіткові у період їх цвітіння бджілки знаходять самі.

— Скільки меду отримуєте за сезон?

— Я ніколи не гнався за великим медозбором. Жодного разу мед не розбавляв, щоб його було більше, чи щось подібне. У середньому збираю 200-250 літрів меду. А за один день бджолосім’я може дати приблизно 3-6 кілограмів меду. Мій мед добре знають рідні, сусіди, знайомі, колеги. Тому він у нас практично не застоюється.

Своїх бджіл я дуже бережу, захищаю від різних хвороб і напастей. До цих комах потрібен особливий підхід. Треба знати що і коли вони хочуть і що ти їм можеш дати. Головне — все робити не поспіхом і вчасно, акуратно, з гарним настроєм.

— Досвідом ділитесь із колегами-бджолярами?

— Так, незважаючи на Інтернет, живого спілкування ніхто не скасовував. Я читав спеціальну літературу з бджільництва, багато цікавого дізнаюся від своїх колег-бджолярів Валерія Висоцького, Степана Виговського та Олександра Кректуна. При зустрічах нам завжди є про що поговорити, обмінятись досвідом.

— Кажуть, що ви не лише з бджолами — на «ти»...

— Серйозно захоплююсь риболовлею. Найбільшим поки що моїм трофеєм є сом вагою 20 кілограмів 700 грамів, що потрапив мені на гачок у Коростені.
Також шаную й «столярку». Це заняття мені перейшло від мого дідуся Володимира Яковича Виговського, котрий був відомим у краї столяром і будівельником. Цікаво займатися електрикою, сантехнікою, будівництвом та ремонтами помешкань...

— Розкажіть, будь ласка, про свою родину.

— Це моя справжня опора. Із дружиною Наталією, котра працює дієтсестрою в лікарні, у нас — повна злагода. Намагаємося всі негаразди й успіхи в житті сприймати як належне. Головне — все робити з любов’ю, співчуттям, розумінням. Маю двох синів — Вадима, юриста за фахом, котрий нині служить у ЗСУ, та Владислава — студента-третьокурсника фізико-математичного факультету ЖДУ імені Івана Франка. Справжньою розрадою й улюбленицею нашої родини є онука Софійка.

Триває війна. Її сумні події щодня пропускаємо через свої душі й серця. Співпереживаємо разом із усією Україною. Бо це — біль усіх нас. Чекаємо на перемогу наших хлопців і щоб вони всі живими й неушкодженими повернулися до рідних домівок.

 

Фотоетюд

Лінки