Внук поета Максим Георгійович Рильський.
Внук поета Максим Георгійович Рильський.

 

«Ми знов — в Романівці, в тій самій, що світу Рильського дала», — цей поетичний рядок спав на думку, коли оповитого осіннім сумом дня разом зі столичними й житомирськими гостями довелося побувати на малій Батьківщині геніального поета й державного діяча Максима Тадейовича Рильського. В ювілейний, 125-ий, рік його народження в Україні не відбулося чимало із запланованих подій. Причина — пандемія, карантин. Але 2 жовтня онук Максима Тадейовича Максим Рильський разом із письменником і видавцем Михайлом Слабошпицьким і двома столичними поетесами, а також житомирянами — заступницею директора департаменту культури, молоді та спорту Світланою Гресь і директором обласного Державного архіву Романом Насоновим та місцевими краєзнавцями приїхали в Романівку на ювілейну конференцію, присвячену нашому славетному землякові.

Щонайперше — відвідали сільське кладовище, де упокоїлися батьки Максима Тадейовича Тадей Ростиславович і Меланія Федорівна, поклали квіти до пам’ятника поетові на музейній садибі.

«Мій рідний дім був
на краю села —
Затишний, білий,
між дерев високих,
Там провесна життя мого
пройшла», —

згадував в одній із поезій Максим Тадейович. Після екскурсії в музеї, що розмістився в цьому будинку, пішла мова про людину, чиє життя до останку було віддане Україні.
Відеофільм із кадрами живого Рильського, чудові пісні на його слова, надзвичайно цікава розповідь про родовід Рильських на основі архівних знахідок, зроблених головним спеціалістом Державного архіву Київської області Реною Коваленко, поезії Олени О’лір і Надії Чорноморець — усе це поєдналося в симфонію золотої романівської осені, такої дорогої Максиму Тадейовичу. Знаковим сюрпризом свята стало вручення житомирській письменниці Світлані Штатській (Гресь) диплома лауреата конкурсу, присвяченого 125-річчю від дня народження Максима Рильського. Ще один сюрприз зробив романівчанам Михайло Слабошпицький, привізши для шкільної бібліотеки й музею півтори сотні книг. Письменник і видавець висловив тривогу з приводу того, що впродовж останнього десятиріччя Україну опосіли «...темнота, бездуховність і нечитання. У багатьох країнах світу, — зауважив Михайло Слабошпицький, — є державні програми залучення людей, особливо дітей і молоді, до читання друкованої книги. А ми не читаємо і держава нічого не робить у цьому напрямку».

Учасники конференції біля пам’ятника М.Т.Рильському.
Учасники конференції біля пам’ятника М.Т.Рильському.

Особливо ж гірко від того, що земляки не віддають належне Максиму Тадейовичу, — сказав письменник. «Про Романівку знають завдяки Рильському. Любимо ми його, чи ні, а треба пам’ятати. Бо це говорить уже не про Рильського, а про нас. Адже повноцінність суспільства, його громадян вимірюється повагою до тих, хто був до нас. А в українському пантеоні небагато таких людей, як ваш великий земляк, котрий із честю прожив своє життя», — зазначив Михайло Слабошпицький.

Розповідаючи про діяльність очолюваного ним Благодійного фонду Максима Рильського «Троянди й виноград», онук поета Максим Георгійович не утримався і висловив свій сердечний біль з приводу того, як негарно, недостойно вчинила обласна влада, порушивши свої ж плани й зобов’язання видати до ювілейної дати книгу про Максима Тадейовича.
Та є небайдужі люди — звичайні краєзнавці, які не полишають пошукової роботи. По крупинках у Романівці й сусідніх селах відшукують документи, збирають спогади про Максима Тадейовича, щоб ім’я великого земляка залишилося у віках. Як сказала заступниця директора департаменту культури, молоді та спорту облдержадміністрації Світлана Гресь, «Хочеться вірити, що саме з такими людьми, патріотами своєї землі, в Україні відбудеться інтелектуальна революція». Цілком природньо, що прапором її може стати серед інших світочів української нації Максим Тадейович Рильський.

Стара липа ще пам’ятає Максима Тадейовича.
Стара липа ще пам’ятає Максима Тадейовича.

Після завершення конференції я попросила Максима Георгійовича пояснити, чому ж тут, на конференції ми не побачили довгоочікуваної книги?

— Книга адресована підростаючому поколінню, написана для дітей і юнацтва, — сказав онук поета. — В ній висвітлено становлення Максима Тадейовича як людини, як літератора й поета, розповідається про його дитячі та юнацькі роки. Вона вчить молодь, образно кажучи, як стати Максимом Рильським — висококультурною, високоосвіченою людиною — на прикладах ранніх етапів його життя. Це — віддзеркалення слів однієї з поезій: «Я молодий і чистий, як вічність — молодий».

— Ви вважаєте, що в цій книзі є своя особлива «родзинка»?

— Чому мені прикро? Поезій Рильського в Інтернеті, в книгах можна знайти багато, а от такі книжки, які вчать уму-розуму, які навчають любові до природи, того, як стати патріотом своєї землі — не таких «патріотів», які в нас бігають по вулицях, нічого путнього для людей і Батьківщини не зробивши, а таких, як Максим Тадейович, — таких книг практично немає.

— Хто є автором книги?

— Це — авторський колектив Житомирського обласного краєзнавчого музею. Там кожна думка, кожна розповідь про Максима Тадейовича підкріплені й ілюстровані документами.

— І що ж сталося, чому в ювілейний рік, 125-річчя від дня народження поета, академіка, державного діяча ми так і не побачили книги?

— Підготовка книги була роботою музею саме до ювілею. Спочатку все йшло нормально. Зрозуміло, що пандемія внесла свої корективи, було не до проведення урочистостей. Свята у запланований час не відбулося, але ж і книгу не видали, хоча гроші були виділені... Я за свої кошти викупив зал Національної філармонії в Києві, щоб там відбувся концерт на честь Максима Тадейовича. Він тричі переносився та невдовзі все ж має відбутися. І я просто не можу зараз нічим допомогти.

Але: є постанова Верховної Ради про відзначення ювілею Максима Рильського на державному рівні. Був створений оргкомітет, який звернувся до голови Житомирської облдержадміністрації з проханням підтримати ювілейні заходи фінансово.

— І яка ж була реакція?

— Позитивна. Голова облдержадміністрації Віталій Бунечко видав розпорядження, яким передбачалися й конкурси, й свято «Романівська весна», і видання книги. І в результаті — нічого немає. А на все це закладалися кошти. Якщо їх, скажімо, навесні не могли використати на ювілейні заходи, то їх треба було просто відкласти...

— Вам це болить і як голові Благодійного фонду Максима Рильського «Троянди й виноград», і як онукові нашого геніального земляка, чи не так?

— Мені соромно, що земляки так вчинили. У вас що — Рильські є на кожному кроці? Я — неконфліктна людина, я терпіти не можу сваритися. Але совість же треба мати! Сам голова ОДА мене приймає, півгодинна розмова була з його заступником Віктором Градівським і ось — такий результат. Навіть коли обговорювалася пропозиція цю книгу видати за обласною програмою соціально-значущої літератури, при голосуванні не вистачило одного голосу. Як ви гадаєте, не вистачило чийого голосу? Директора департаменту культури, молоді та спорту облдержадміністрації пана Максима Обшти!

Про що тут можна говорити: про які професіоналізм, совість і державницьке ставлення до культури й пам’яті української нації?