Нікіта Кадан демонструє глядачам «сучасне мистецтво».
Нікіта Кадан демонструє глядачам «сучасне мистецтво».

 

…Тримаю в руках буклет, виданий у 1989 році — «Кмитовский музей советского изобразительного искусства». Автор тексту буклету — Йосип Дмитрович Буханчук, організатор і засновник унікального художнього музею, який виріс із картинної галереї у селі Студениці, відкритої там у 1974 році. Через 11 років, у 1985-му, музей переїхав у простору оригінальну будівлю, споруджену в селі Кмитові Коростишівського району. На обкладинці буклету, написаного Йосипом Буханчуком, бачимо першокласників, які крокують до музею на екскурсію.

Відтоді минуло 30 років. Тепер, якщо першачки рушать сюди на екскурсію, на вході їх зустріне табличка, на якій, зокрема, написано: «Просимо утриматися від відвідування виставки, якщо ваші почуття можуть бути ображені. За відвідування виставки неповнолітніми несуть відповідальність батьки».

Дивний напис, дивне застереження. Що за образа може бути для почуттів у музеї образотворчого мистецтва? І чому відповідальність за відвідування його дітьми мають нести батьки?

«Гола» виставка

А справа — у виставці «Неслухняні тіла», яка на три тижні відкрилася в залах Кмитівського музею. Організували її «модні» столичні куратори, які в останній рік «заправляють» у музеї. Виставка присвячена людському тілу та сучасним підходам у його зображенні. Кореспондент «Житомирщини» побував на відкритті виставки і побачив, яке «сучасне мистецтво» нині пропагують там.

Починається виставка вже в холі музею. Там, просто на полиці, стоїть планшет з увімкненим відео — вечірній скверик якогось міста, позаду їздять машини. А на передньому плані нерухомо стоїть абсолютно голий чолов’яга, спершись спиною на палицю. Отаке відео — це «сучасне мистецтво».

Тепер у Кмитівському музеї дивляться по телевізору на жіночі груди.
Тепер у Кмитівському музеї дивляться по телевізору на жіночі груди.

У сусідньому залі музею просто на підлозі стоїть телевізор, а на екрані довго і повільно демонструються крупним планом… жіночі груди. І це, виявляється, теж «сучасне мистецтво».

Інша частина «виставки»: на колонах залу приклеєні фотографії гомосексуалістів, які служили в АТО. Ці маленькі та незугарні фотографії теж вважаються мистецтвом.

Ще один зал. На стіні розвішені картинки у стилістиці дитячих розмальовок. На картинках намальовані дітлахи. Але якщо придивитися уважніше, то діти зображені… з натяками на сексуальні пози! Та й називається ця робота «БДСМ». Хто не знає — це абревіатура збочених еротичних ігор. І це, слід розуміти, — також «сучасне мистецтво».

Далі — більше. В залах музею поміж картин радянського періоду розвішені чорно-білі фото. На одному — оголена жінка з двома рядами грудей (такий собі колаж), на іншому — ще одна жінка у незграбній позі, теж абсолютно гола, усі «принади» якої добре видно. На фотографіях в іншому залі — голі чоловіки. Один з них — після операції зі змінення статі на жіночу, що також яскраво видно на знімку. Інший чоловік на фотоколажі тримає в руках свій статевий орган, який сягає метрової величини...

Вочевидь, декому про таке бридко навіть читати. Але набагато бридкіше, зізнаймося, бачити подібне у залах музею поміж чудових полотен радянського періоду, які зображують людей праці: колгоспників, вівчарів, міліціонерів, доярок, будівельників…

Детальніше читайте у газеті "Житомирщина" за 05 листопада 2019