Фото автора.
Фото автора.

Учасник Великої Вітчизняної війни Платон Прокопович Карпенко пишається тим, що є земляком Тараса Шевченка, адже народився у 1927 році в селянській родині на Черкащині.

— Батьки народили та виховали трьох синів, котрі захищали Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни, — розповідає Платон Прокопович. — Всі повернулися з війни. Мама вимолила нам життя. Можливо, й нині у Національному музеї історії України у Другій світовій війні зберігається спільна фотографія, на якій зображено трьох братів Карпенків, котрі боронили нашу землю від фашистських загарбників.

Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, Платону Прокоповичу було чотирнадцять років. Старший брат Яків навчався тоді у Ленінградській медичній академії, а середній брат Іван саме закінчив Полтавське автотракторне училище. Брати були з першого дня війни на фронті.

— Івана 22 червня 1941 року на західному кордоні було поранено, — розповідає Платон Прокопович. — Товариші по службі його відкопали з­під землі та винесли з поля бою. Від госпіталізації відмовився. Із підрозділом, в якому опинився, відступав до Житомира. Під Ємільчиним потрапив у полон. На п’ятий день перебування в фашистському таборі для військовополонених втік. Брав участь у боях під Сталінградом, у звільненні Миколаєва, Запоріжжя, ряду інших населених пунктів України. Після перемоги над гітлерівцями, яку зустрів в Австрії, залишився на військовій службі.

Старший брат Яків про свої військові будні розповідав неохоче, — пригадує Платон Прокопович. — Добре пам’ятаю, як він згадував про службу лікарем у танковому батальйоні. Першу бойову нагороду — медаль «За бойові заслуги», отримав у Будапешті. Мужність і винахідливість брат виявив, рятуючи життя важко пораненому командиру батальйону, коли підрозділ потрапив в оточення. За це був удостоєний ордена Бойового Червоного Прапора.

Детальніше читайте у газеті "Житомирщина" за 07 травня 2019