Зазвичай тим, хто святкує день народження, прийнято дарувати теплі слова привітання, разом згадувати приємні моменти, пов’язані з іменинником. Не виняток — і газета «Житомирщина». Чимало вітань — від хороших друзів редакції, від вірних передплатників. Багато серед них є й відомих людей, яких добре знають в області та далеко за її межами, а також зовсім юних читачів. Про спогади, пов’язані з газетою, про теперішню дружбу з редакцією і побажання на майбутнє — у нашому бліц-опитуванні.

Михайло і Тетяна Гузуни, народні артисти України, почесні громадяни м. Житомира, професори, художні керівники академічного ансамблю танцю «Сонечко»: — Ми приїхали до Житомира у 1973 році — і з тих пір практично щороку в газеті публікувалися матеріали про успіхи нашого ансамблю, про виступи в різних куточках Радянського Союзу та за кордоном, про наші нагороди і навіть окремі постановки. Дуже часто авторами таких публікацій був Максим Петрович Попівчак, син якого, до речі, також займався в нашому ансамблі. Цієї весни ансамбль «Сонечко» теж святкуватимемо ювілей — 45-ліття заснування. І шлях становлення нашого колективу можна прослідкувати за публікаціями в газеті. Це — своєрідна документальна повість і про нас.

У радянські часи ЗМІ відігравали важливу роль, а «Радянська Житомирщина» була офіційною обласною газетою. Якщо про щось було написано, то це вже ставало історією краю, а кожне надруковане слово відповідало фактам — жодних домислів чи перекручень. У редакції завжди працювали талановиті особистості. Бажаємо й надалі тримати високу планку, не розмінюватися на дрібниці, не піддаватися зовнішнім факторам впливу. Щоб читачі, відкриваючи газету, були впевнені, що на її сторінках написано лише правду патріотами України, інтелігентними і тактовними людьми.

Микола Тимошенко, директор Житомирського агротехнічного коледжу, народний депутат України 6-го скликання: — Ось уже близько 40 років я є вірним читачем і передплатником газети. Колись на сторінках «Радянської Житомирщини» навіть були опубліковані кілька моїх, тодішнього старшокласника, матеріалів.

Дуже подобається, що редакція завжди мала власну думку. Ціную її за чітку громадянську позицію. Добре знаю, якими важкими були для колективу 1989 — 1992 роки, коли завдяки згуртованості й принциповості редакційного колективу вдалося вистояти, відстояти газету. Завжди влада хоче, щоб видання було рупором її хороших справ, однак «Житомирщина» не стала «ручною», публікувала критичні матеріали, зокрема, і я піддавався її критиці. Та й сьогодні на її сторінках публікуються матеріали, в яких позиція редакції відрізняється від думки влади.

Також хотілося б подякувати редакції за збереження історичної пам’яті. Мій тато пройшов війну з першого її дня й до останнього. Для нього це — Велика Вітчизняна війна, а не Друга світова. Йому було б боляче від того, як нині перекручуються факти. «Житомирщина» намагається зберегти історичну пам’ять, відстоює правду.

Ігор Лонський, заслужений тренер України, майстер спорту, тренер Житомирської обласної школи вищої спортивної майстерності: — Так сталося, що в 2004 році я продовжив справу свого батька — засновника знаменитої школи стрибків у висоту Віталія Лонського. Відтоді на сторінках газети «Житомирщина» неодноразово з’являлися матеріали про нашу школу, про успіхи її спортсменів. Разом із тим, це були не просто інформації зі статистичними даними. У багатьох із них розкривалися проблеми розвитку спорту, виховання молоді, а також традиції нашої школи вищої спортивної майстерності. Все це надихає на нові досягнення. І за це — слова вдячності колективу редакції! Щиро вірю в подальшу співпрацю, у те, що у газеті й надалі друкуватимуться матеріали, які не лише розкриватимуть болючі теми, а й демонструватимуть позитивні приклади подолання проблем.

Степан Григор’єв, голова правління Спілки споживчих товариств Житомирської області: — Постійним читачем газети «Житомирщина» я є ще з 1973 року. З того часу передплачую газету щороку. Найчастіше саме з її сторінок дізнаюся про життя області. Для мене найбільш цінною є інформація про соціально-економічний стан Житомирщини, про перспективи її розвитку. В першу чергу, хочеться побажати редакції процвітання та наснаги, а також побільше передплатників, адже чим більше читачів має газета — тим стабільнішим є її фінансове становище.

Маргарита Костеньова (9 років) та її мама, Ольга Костеньова: — Для нас газета «Житомирщина» стала особливою, адже саме вона першою надрукувала нещодавно матеріал про досягнення Маргарити на багатьох конкурсах бандуристів-інструменталістів. Цю публікацію ми побачили випадково, коли йшли до управління культури облдержадміністрації подавати заяву на участь в обласному конкурсі бандуристів. Неподалік помітили газету з публікацією на вуличному стенді під склом. Та ще й на першій сторінці! Маргарита з радості почала стрибати просто на вулиці. Зателефонували й учительці — заслуженій артистці України Людмилі Нестерчук. Для дівчинки публікація стала додатковим стимулом займатися грою на бандурі, створювати нові композиції, брати участь у конкурсах і перемагати, адже завжди приємно, коли твою працю помічають інші.