Продовження. Початок — у номері «Житомирщини» за 9­-12 березня.

ОФІЦІЙНА пропаганда Міністерства охорони здоров’я та уряду України декларує проведення медичних реформ. Але насправді закономірно виникають запитання:

Може реформи стосуються методології лікування різних захворювань; може Президент і уряд України винайшли нові методи лікування інфаркту, інсульту або онкозахворювань; може вони винайшли нові вакцини від найбільш небезпечних інфекцій? На превеликий жаль — ні.

Може реформа охорони здоров’я забезпечила своєчасну доставку пацієнта до лікаря? Або забезпечила оптимальну логістику в системі медичної допомоги? Може завдяки реформі вдається вчасно доставити жінку з матковою кровотечею або позаматковою вагітністю, апоплексією яєчників, що вимагає негайної хірургічної допомоги для негайної зупинки кровотечі та врятування життя пацієнтки? Але для цього треба було встигнути заасфальтувати всі, обіцяні Гройсманом, сільські дороги або купити вертольоти для кожної центральної районної лікарні, як мінімум — по 5 — 10 штук. А насправді всі дороги в сільській місцевості зруйновані як після бомбардування, причому, прицільного. Карет швидкої допомоги не вистачає, бензину — теж. Із медичними кадрами — велика проблема. У багатьох лікарнях не вистачає лікарів і медсестер.

Може в Україні різко покращилася система підготовки медичних кадрів? Може медичні університети і медичні училища стали готувати більше кваліфікованих лікарів і медсестер? Але, на жаль, ситуація в системі медичної освіти не покращилася, а катастрофічно погіршилася. Це пов’язано, по-перше, з комерціалізацією медосвіти, тобто в інститутах здають іспити за гроші. По-друге, в медуніверситетах практично не залишилося висококваліфікованих і досвідчених асистентів, доцентів і професорів (зарплати низькі, корупція процвітає). Скажемо прямо, досвідчених кадрових лікарів залишилося не більше 30%. Наступність у системі медосвіти вже втрачена. Хто готуватиме нові кадри — важке і гнітюче питання.

Може Міністерство охорони здоров’я створило управління санітарної та протиепідемічної допомоги, яке проводить системну роботу з вакцинації громадян України, а також системну роботу з дезінфекції численних осередків різних особливо небезпечних інфекцій? На жаль, цього теж немає. Може в Україні змінилася система закупівель медпрепаратів, при якій закуповуються високоякісні, ефективні та доступні за ціною медпрепарати, чим вирішується проблема забезпечення населення України доступними ліками та вакцинами? На жаль, цього немає. Може ми створили систему закупівель медпрепаратів, яка поборола корупцію та розкрадання бюджетних коштів? На жаль, і тут треба зізнатися, що ми створили монстра, який в обхід українських контролюючих служб та правоохоронних органів здійснює закупівлі всіх препаратів на безальтернативній основі, за межами української держави. При цьому розкрадаються величезні гроші англійськими і американськими компаніями, які нібито поставляють в Україну більшу частину різних вакцин і медпрепаратів. Національна служба здоров’я України — це орган для централізованого і безконтрольного розкрадання бюджетних коштів.

ПРЕЗИДЕНТ, прем’єр і міністр охорони здоров’я обіцяли величезні зарплати лікарям, медсестрам та іншому медперсоналу. Результат — жахливий: зарплати лікарів становлять 3 — 4 тис. грн. за місяць. У медсестер і санітарок ситуація ще гірша.

Заяви в. о. міністра У.Супрун про те, що гроші будуть ходити за пацієнтом, створили колосальну плутанину в системі адекватності розподілу коштів між різними лікувальними установами (наприклад, пацієнт із села вибрав собі сімейного лікаря в центральній районній лікарні, а амбулаторне лікування буде проходити в іншій сільській амбулаторії, за місцем проживання). Хто і як буде розподіляти ці мізерні (ходячі) гроші?

А ТЕПЕР — про головне: причина всіх бід — у тому, що ніякої нової системи охорони здоров’я не створено. Існувала цілком адекватна система охорони здоров’я, створена ще в Радянському Союзі.

Причин розвалу — дві: 1) мізерне фінансування системи охорони здоров’я України: в 2019 році виділено 92 млрд. грн. при тому, що мінімальна потреба повинна становити 6% від ВВП країни, тобто вона повинна бути, як мінімум, 230 млрд. грн., але це вже в нинішній, розваленій Україні. Якщо ж вести більш-менш адекватний розрахунок, то 6% треба рахувати не від 120 млрд. доларів ВВП України, а від попереднього ВВП, який мала Україна в 2013 році, тобто на рівні 240 млрд. доларів. Таким чином, адекватної сумою для фінансування української охорони здоров’я повинна бути сума в розмірі як мінімум 440 млрд. грн. А держава спромоглася виділити всього лише 92-95 млрд. грн., з яких як мінімум 50-70% розкрадаються.

А тепер, дорогі українці, подумайте самі, чому з України виїхали вже більше 100 тис. лікарів і медичних сестер? Чому система охорони здоров’я не має належного фінансування? Чому ця система не забезпечує медично-обгрунтований розподіл усіх бюджетних коштів між медустановами країни від Києва до найвіддаленішої сільської амбулаторії?

ЛІКВІДАЦІЯ системи швидкої та невідкладної медичної допомоги, яка проводиться нинішнім в. о. міністра У.Супрун, призвела до тяжких наслідків, які полягають у тому, що люди, хворі на різні інфекційні захворювання, у т. ч. особливо небезпечні інфекції типу дифтерії, вірусного менінгіту, туберкульозу та ін., що поширюються повітряно-крапельним шляхом (при звичайному диханні хворого), вже заражають величезну кількість наших співгромадян, які сьогодні добираються до лікарні своїм ходом (в автобусі, метро, тролейбусі), а не доставляються до лікарні каретою швидкої допомоги. Таким же чином поширюються і тяжкі інфекційні захворювання, які передаються фекально-оральним шляхом (вірусний гепатит А, дизентерія, холера та ін.).

Треба зазначити, що у всіх інфекційних відділення великих лікарень всієї країни і м.Києва існують по 3-5 приймальних відділень для того, щоб хворі з різними видами інфекцій не перетиналися один з одним навіть в одному приміщенні.

Такі запобіжні заходи були розроблені в нашій системі охорони здоров’я не випадково. Це дозволяло перешкоджати поширенню різних тяжких інфекційних захворювань як серед жителів міст, інших населених пунктів, так і серед хворих інфекційних відділень та інфекційних лікарень. У самих же інфекційних лікувальних закладах пацієнти з різною патологією лікувалися також у спеціально відведених для різних інфекцій палатах, часто індивідуальних, з окремим входом з вулиці в кожну палату.

ЗГІДНО з умовами нинішньої «медреформи», сімейний лікар повинен обслуговувати не менше, ніж 2000 пацієнтів на рік. А тепер порахуйте самі, адже робочий день лікаря — це 8 годин на день при 5-денному робочому тижні (40 годин на тиждень). У місяць — 160 годин. Помножити на 11 місяців (1 місяць — відпустка лікаря), виходить 1760 годин на рік. Тобто ми бачимо, що лікар фізично не в змозі приділити кожному пацієнту навіть одну годину на рік. А для того, щоб зробити первинний огляд хворого при виявленому захворюванні або ж загостренні хронічної хвороби, лікарю необхідно щонайменше 40 хвилин. У разі, якщо дане захворювання не є якимось складним і рідкісним. Таким чином, видно, що пацієнта необхідно оглянути мінімум 2-3 рази протягом двох тижнів хвороби. Для лікування навіть банальної вірусної або бактеріальної інфекції (грипу, рино-синтиціальної інфекції, ангіни) лікарю необхідно витратити на одного пацієнта не менше 1,5 — 2 годин. Для лікування більш тяжких захворювань, скажімо, ішемічної хвороби серця з порушеннями серцевого ритму або хронічного ентероколіту, або виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, пневмонії, або плевропневмонії з випадом у порожнину легень лікарю необхідно набагато більше часу. Як правило, цей час буде обчислюватися не годинами, а днями і місяцями. Таким чином, ви розумієте, що навіть теоретично сімейному лікарю не під силу обслуговування 2000 пацієнтів. Це ще один факт, який свідчить про повну непрофесійність і профанацію медреформаторів.

А ТЕПЕР — про так звану телемедицину і лікування телефоном. У Радянському Союзі лікаря, який би проводив лікування свого пацієнта по телефону, що, як правило, призводить до ускладнень із різними захворюваннями або до смертельного результату, загрожувало б кримінальне покарання з позбавленням волі на строк від 2-ох до 5-ти років і права на заняття лікувальною справою з вилученням диплома про вищу медосвіту.
Телемедицина не дозволяє об’єктивно оцінити стан хворого і призначити правильне лікування, якщо на інших моніторі та відеокамері немає досвідченого і професійного лікаря, який може оцінити стан хворого не тільки візуально, але й провести фізичне обстеження (огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію). Якщо біля хворого знаходяться фельдшер або медсестра, вони не зможуть об’єктивно оцінити, чи є у хворого тонічне напруження м’язів передньої черевної стінки (гострий живіт), який свідчить про гострі хірургічні патології в черевній порожнині. Це може призвести до постановки помилкового діагнозу і, відповідно, до смерті хворого.
Я навів неповний перелік об’єктивних фактів та інформації, які буквально відразу свідчать про абсурдність самої ідеї лікування хворих по телефону або ж через екран монітора.

ВСІ перераховані вище проблеми є штучно індуковані американо-українським урядом і Президентом. Нинішня медична реформа — це реформа знищення, тобто геноциду українського народу і нічого спільного з лікуванням наших людей у цих процесах немає.

Анатолій ПЕШКО,
академік і перший віце-президент Академії економічних наук України, доктор економічних наук, кандидат медичних наук.