Катаріна Мартін  на місці, де колись було німецьке село Дубова (Дембен). Фото Катаріни МАРТІН.
Катаріна Мартін на місці, де колись було німецьке село Дубова (Дембен). Фото Катаріни МАРТІН.

Дубова, Лучиста, Фридрихівка… Сьогодні цих назв уже не знайти на карті Житомирщини. Бо й сіл таких вже давно немає. Але ж були! Проте у 1937–1938 роках ці населені пункти зникли — волею тодішньої влади будинки знесено, землю розорано під поля, а мешканців депортовано в далекий Казахстан. За що? Лише за те, що були німцями за національністю.

«Ці та інші німецькі поселення існували неподалік Баранівки, — розповідає Микола Кобилянський, краєзнавець із селища Полянки. — Виникли вони на початку XVIII століття. Тоді було підписано угоду між Річчю Посполитою, державами Німеччини та Австрії про переселення селян з тих країв на вільні землі Волині. Отак з’явилися в наших краях німецькі колоністи. Займалися вони сільським господарством, ливарною справою, відкривали січкарні, ремонтували реманент.

Володимир Піньковський (праворуч) та Ірина Петер під час приїзду в село Горщик.
Володимир Піньковський (праворуч) та Ірина Петер під час приїзду в село Горщик.

Німці були дуже хазяйновиті, вміли та любили працювати. Жили вони у селах біля Полянки — у Дубовій (Дембені), Фридрихівці, Лучистій. А в селі Бубнах їх було найбільше — там і школа існувала німецька, і лютеранський храм».

Все це зникло у 1930-их роках. Більшість німців-колоністів переселили у Казахстан. А тих із них, хто лишився, накрила хвиля репресій у 1937–1938 роках. Німецькі села після цього так і не відродилися…

«І ось тепер, коли з тих часів минуло понад 80 літ, на Житомирщину приїхали нащадки німецьких колоністів, аби побачити землю своїх предків, — розповідає Володимир Піньковський, голова Житомирського обласного німецького національно-культурного товариства «Відергебурт». — До нас завітали дві молоді жінки з Німеччини — Катаріна Мартін та Ірина Петер. Предки Катаріни мешкали у селі Дубовій Баранівського району, а Іринині — у селах Горщику (Коростенський район) та Зорянці (Ємільчинськй район). Ми побували з німецькими гостями у цих селах».

Щоправда, Дубової як села давно не існує. На цьому місці тепер — поля і лісочок. Єдиною згадкою про німецьке поселення є залишки старого цвинтаря з кам’яними пам’ятниками, на яких ще можна розібрати вирізьблені написи німецькою мовою. Тож для 32-річної Катаріни Мартін ці похилені могильні пам’ятники стали чи не єдиним свідченням про землю, на якій жили її діди-прадіди. Сама вона народилася в Петрозаводську, дитиною мешкала з батьками в Казахстані, опісля переїхала до Німеччини. І ось тепер — вперше в житті — побачила Волинь, де мешкали кілька поколінь її предків. «На місці поселення Дубова тепер багато дерев, — ділиться враженнями Катаріна. — Берези, груші та яблуні — вони єдині вижили з тих часів, коли село зникло. І мовби нагадують, що колись на цьому місці були обійстя німецьких родин…».

Між іншим, під час перебування у Полянці Катаріна Мартін отримала безцінний подарунок. Невтомний дослідник історії цього краю Микола Кобилянський розшукав у своїх архівах інформацію про місцевих німців, репресованих у 30-их роках ХХ століття. У їх списку жінка знайшла й кілька прізвищ своїх родичів, про долю яких раніше не знала. Відтак ця знахідка займе важливе місце у фільмі, який знімала Катаріна під час приїзду в Україну.

«А під час поїздки в село Зорянку, звідки походив рід Ірини Петер, ми зустріли там 93-річного місцевого жителя, — розповідає Володимир Піньковський. — Звати його Олексій Павлович Іскоростенський. Він чудово пам’ятає свої дитячі роки, коли в їхньому селі мешкали родини німецьких колоністів, які жили в мирі та злагоді з українцями. Ці спогади старожила також стали дуже важливими для німецьких гостей».

Історія волинських німців за 200 років мовби зробила коло, позначене розквітом і трагедіями, щастям і горем. У XVIII столітті тисячі німців-колоністів приїхали з Сілезії, Померанії чи Баварії на Полісся. А в кінці ХХ століття більшість їхніх нащадків рушили назад, на свою історичну батьківщину. Між цими двома датами — життя багатьох поколінь німців на Волині, успішний розвиток їх господарств, внесок в історію та культуру нашого краю.

«Доля німецьких поселенців на Волині виявилася дуже непростою і багато в чому — трагічною, — говорить Володимир Піньковський. — Але пам’ять про ті важкі часи дозволить сучасним українцям та німцям знаходити спільні точки дотику у відносинах обох народів». Одним із проявів такої пам’яті може стати меморіал в селі Полянці, присвячений жертвам репресій 1930-их років. Його мріє спорудити Микола Кобилянський. «У цьому меморіалі буде згадка й про репресованих місцевих німецьких колоністів, — пояснює краєзнавець. — Гості з Німеччини пообіцяли долучитися до збирання коштів на цю справу в себе на батьківщині. Тож вірю, що спільними зусиллями ми таки гідно вшануємо пам’ять про німців Волині, які заслуговують на добру згадку…».