Житомир сприймають по-різному: одні асоціюють його з сірими будівлями чи «приватним сектором», де подекуди немає навіть централізованих водопостачання і водовідведення, інші — зі старовинними будиночками, яким уже по сто — сто п’ятдесят років. Для когось це — «передмістя столиці», а для інших — обласний центр із давньою історією. Про те, як змінюватиметься зовнішній вигляд міста, в інтерв’ю з головним архітектором Житомира Юрієм Безбородовим.

— Ви — родом не з Житомирщини. Яким було перше враження від обласного центру?

— Тихе провінційне містечко, дещо захаращене зовнішньою рекламою, з невпорядкованими, а подекуди й зі слідами руйнації фасадами будинків, поганими дорогами — таке перше враження про Житомир при в’їзді у місто з боку столиці. Все, що залишилося у спадок із радянських часів, нині знаходиться у занедбаному стані. Я це називаю моральною та фізичною зношеністю. Хоча це й не дивно, адже протягом майже 30 років практично нічого не змінювалося з тих чи інших причин, тому й виникає відчуття дещо занедбаного міста.

Та все пізнається з часом і в порівнянні. Наприклад, для себе відкрив чимало чудових місць, які зберегли свою автентичність, будівель, про які митці сказали б: «Вони мають душу». Маю на увазі райони вулиць Михайлівської, Пушкінської та Старого Бульвару, парку імені Юрія Гагаріна.

— Нині (втім, як і завжди) можна почути чимало критики щодо того чи іншого будівництва, реконструкції будівлі тощо. Як ставитеся до цього?

— Я сприймаю це як природний процес, як думку мешканців міста. Разом із тим, у критиці завжди повинен бути конструктивізм. Давно збагнув одну істину: якщо нічого не робити — не буде й критики; щойно починаєш діяти — відразу з’являються ті, хто береться критикувати. Звичайно, прекрасно розумію, що такі люди будуть завжди. Але настали часи, коли потрібно щось змінювати, відновлювати і розбудовувати.

Чи хочеться, буває, опустити руки? Іноді — так. Але не через критику, яка, навпаки, допомагає звернути увагу на деталі, які міг не помітити, а через… вандалізм! Боляче бачити, як руйнують те, на що витрачено стільки зусиль, часу, коштів тощо. Яскравий приклад — сквер імені Олега Ольжича, де майже відразу після відкриття зламали ліхтарі, лавочки, викрали саджанці кущів. Що вже говорити про льодяні скульптури, які постійно руйнують?! Чому таке ставлення до свого міста? А де ж почуття патріотизму, прагнення зберегти все це? Ось через таке ставлення й можуть опуститися руки. Причому, не лише у мене, а, наприклад, у тих же підприємців, які прагнуть облаштувати територію біля своїх магазинчиків, кав’ярень тощо, оновити фасади будівель, проте і їхню роботу руйнують вандали.

— В Житомирі не бракує «проблемних» місць, зокрема, мова йде про пустир на розі вулиць Театральної та Київської, реконструкцію вулиці Михайлівської та стадіону «Спартак», облаштування мікрорайону Житнього ринку...

— Щодо будівництва на розі вулиць Театральної та Київської. Там планується спорудити торговельно-офісний центр, де на першому поверсі буде супермаркет, на другому і третьому — офісні приміщення, а на четвертому — ресторан із терасою та оглядовим майданчиком, відкритим для всіх охочих. За рішенням суду, ця ділянка належить підприємцям, тому проект усе ще є актуальним.

Реконструкція вулиці Михайлівської — довготривалий проект. Вже відкрили фонтан, облаштували параметричну лавочку (в планах — встановлення поряд ще однієї). Звичайно, є певні деталі, які хотілося б змінити, однак знову доводиться говорити про почуття патріотизму. Деякі власники приміщень, що розташовані на цій вулиці, здають їх в оренду абикому. Ось тоді й доводиться чути нарікання, приміром, на те, що на пішохідній вулиці забагато тих же «секонд-хендів». До речі, вже незабаром один із таких магазинів закриється.

Проте ці питання — не до головного архітектора, а до власників приміщень. Моя справа — сформувати, пояснити концепцію розвитку міста. Приємно, що протягом останнього року відбуваються зміни на краще; деякі підприємці дослуховуються до наших побажань (оновлюють фасади, змінюють інтер’єри тощо), а ми, відповідно, — до їхніх побажань.

Нині тривають роботи з реалізації проекту по торговельно-офісному центру «Смоленськ», розпочалися роботи з реконструкції скверу на розі вулиць Лятошинського та Небесної Сотні. У наступному році плануємо поєднати цей сквер із Михайлівською, перетворивши вулицю Лятошинського на ще один пішохідний громадський простір.

На стадіоні «Спартак» теж відбуваються суттєві зміни: починаючи від назви і закінчуючи облаштуванням трибун, роздягалень, тренерських приміщень, реорганізацією входу на стадіон. Ці роботи триватимуть і в наступному році.
Довготривалою стане реалізація проекту на території заводу «Електровимірювач». Формування бачення самого проекту — лише на початковому етапі. Хочеться створити багатофункціональний центр з офісами, з торгівлею, з розважальним комплексом — місце, де відвідувачу було б цікаво і корисно. Центр, який «оживив» би центральну частину міста і, водночас, не «знищив» би торгівлю на ринках.

До речі, щодо Житнього ринку, то ситуація там — складна. На жаль, цей район навіть не можна порівняти з комунальною квартирою, адже серед підприємців практично повністю відсутня комунікація: хто як хоче, так і змінює фасади магазинів, не узгоджує це з міською владою та сусідами. Виходить, що стіни однієї будівлі пофарбовані шматками — у рожевий, жовтий і фіолетовий кольори тощо. Зараз триває процес погодження з підприємцями щодо облаштування фасадів у районі вулиць Київської — Хлібної — Бориса Тена — Небесної Сотні. Нині там — хаотичне встановлення реклами, інформаційних вивісок без погоджень із відповідними установами, без наявних паспортів облаштування фасадів. Майже в усіх немає відповідних документів. До правопорушників будуть застосовуватися приписи відповідних інстанцій, а за рішенням виконкому можливе демонтування незаконних інформаційних та рекламних засобів.

Також триває процес узгодження концепції щодо квіткового павільйону на ринку, хоча там існують певні проблеми. Крім того, історичну будівлю, що знаходиться вздовж вулиці Небесної Сотні, плануємо занести до реєстру охорони пам’яток історії та архітектури місцевого значення.

— До слова, про історичні будівлі. У нинішній генплан Житомира уперше було внесено «історико-архітектурний план міста». На що очікувати у зв’язку з цим?

— До списку пам’яток історії та архітектури місцевого або національного значення занесено понад 200 будівель Житомира. На частину з них вже були розроблені відповідні паспорти. На жаль, сьогодні немає програми, відповідно до якої відбувалося б фінансування реконструкції та реставрації фасадів таких будівель, і таким чином вони захищалися б від руйнування та повного зникнення. Непоодинокими є випадки, коли на таких історичних будівлях мешканці на власний розсуд «оформляють» балкони або «зашивають» сучасними матеріалами декоративні елементи, які прикрашають фасад. Таких будинків чимало по вулицях Великій та Малій Бердичівській, Михайлівській. Якщо фінансування так і не буде знайдено, то через років п’ять-десять можемо втратити ще кілька історичних будівель.

— У генплані окремим пунктом — питання озеленення міста, в тому числі розширення меж парку ім. Ю.Гагаріна.

— Розробка проекту з реконструкції набережної у парку імені Ю.Гагаріна — на початковій стадії. Там планується станція човнів, набережна в два яруси, реконструкція так званих шодуарівських східців. Також є потреба у фунікульорі, адже зараз набережна є практично недоступною для потенційних відвідувачів, зокрема, пенсіонерів, матерів із дитячими візочками, людей з обмеженим можливостями. На жаль, поки що не можемо говорити про реконструкцію парку в цілому через брак коштів. Зараз потрібно вирішувати нагальні потреби міста. Приміром, відповідно до наших напрацювань із німецькими аналітиками серед таких — збільшення кількості шкіл та дитсадків.

— Чи помітили цікаві ідеї у запропонованих проектах для «Бюджету участі»?

— Цьогорічний конкурс вразив величезною кількістю проектів щодо спортивних дитячих майданчиків. Майже половина від усіх заявок! Це говорить про те, що саме це найбільше нині потрібно житомирянам і що таких майданчиків у місті бракує. Однак фінансування «Бюджету участі» на всіх не вистачить, тому, передусім, обиратимуться проекти, які важливі для цілого району міста (наприклад, Крошні, Корбутівки, Мальованки). Загалом саме житомиряни будуть визначатися з пріоритетами, голосуючи за проекти «Бюджету участі».

— Який проект вважатимете своєю найбільшою гордістю у разі, якщо його вдасться втілити у життя?

— Мабуть, не варто говорити про якийсь конкретно. У першу чергу, хочеться, щоб Житомир знайшов свою айдентику — візуальну пізнаваність. Приміром, майже кожен із нас знає, якими є Київ, Львів чи Одеса, а уявлення про Житомир — дещо розмиті. І при цьому місто має величезний потенціал! Необхідно зайняти певну нішу серед міст, створити туристично-привабливі місця, запропонувати інвесторам цікаві проекти.
Крім того, переконаний, що Житомир повинен стати комфортним містом як для його мешканців, так і для гостей; як для велосипедистів та водіїв, так і для пішоходів та маломобільних людей. Треба, щоб у Житомирі було приємно жити, працювати і відпочивати!

Лінки