Ветеран Великої Вітчизняної війни Василь Петрович Савченко.
Ветеран Великої Вітчизняної війни Василь Петрович Савченко.

У роки Великої Вітчизняної війни 406 мешканців села Троковичів Черняхівського району боронили та визволяли рідну землю від гітлерівських загарбників. Не повернулися з фронту, поклавши своє життя на війні, 197 селян. За відвагу та самопожертву 254 жителі були удостоєні бойових орденів і медалей.

Серед них — навідник міномета однієї з батарей 309-­го гвардійського стрілецького полку 109-­ої гвардійської стрілецької дивізії 44­-ої армії Південного фронту, гвардії сержант Михайло Ілліч Бакалов. 26 вересня 1943 року в одному з боїв під Мелітополем Запорізької області, коли особовий склад батареї загинув, гвардії сержант Михайло Бакалов один продовжував вести вогонь із мінометів по ворогу, допоки були міни. Пораненого бійця гітлерівці захопили в полон, піддали тортурам. Бойовим товаришам удалося звільнити Михайла Ілліча з полону. За виявлені мужність і героїзм М.І.Бакалову присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно. У картотеці Героїв Радянського Союзу Микола Бакалов числиться як зниклий безвісти в травні 1944 року. Швидше за все, що Михайло Ілліч помер від ран в евакогоспіталі.

Уродженець села Іван Васильович Рубан, командуючи на фронті одним із підрозділів реактивної артилерії, був удостоєний п’яти орденів і багатьох медалей.

Мешканці села вшановують пам’ять про полеглих на фронті односельців і своїх визволителів: доглядають за їхніми могилами, встановили пам’ятник із червоного граніту. На жаль, фронтовиків серед нас залишаються одиниці. Минулого року помер учасник бойових дій у роки Другої світової війни Дмитро Васильович Коротун.

— Дмитро Васильович був справжнім другом, — говорить Василь Петрович Савченко. — Наша дружба була перевірена на фронті, де разом воювали з ворогом, а після війни постійно підтримували один одного. Нині у Троковичах лише я один є безпосереднім учасником бойових дій у Другій світовій війні. Спогадів — багато. Незважаючи на те, що минулого року мені виповнилося 90 років, залишаюся молодий душею.

— Василь Петрович народився у багатодітній родині, — розповіла його племінниця Інна Степанівна Слісарчук, яка нині доглядає за ветераном. — У батьків був найстаршим. Троє дітей померли на початку війни від голоду. А він із братами Іваном, Степаном і Володимиром вижили.

Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна Василю Савченку виповнилося чотирнадцять років. Його батько пішов на фронт і загинув у 1941 році під Фастовом. Родина Савченків разом із іншими односельцями опинилася під окупаційним гнітом.

— У 1943 році наше село звільнили радянські війська, — згадує Василь Петрович. — До лав Червоної Армії мене призвали 16 лютого 1944 року. Спочатку служив у запасному стрілецькому полку кулеметником. Згодом нашу частину підпорядкували ІІІ Білоруському фронту. Брав участь у звільнені від гітлерівців ряду міст Білорусії, зокрема, Бобруйська та Мінська. Дійшов до Прибалтики. Брав участь у Кенігсберзькій операції. 4 квітня був поранений, отримав контузію. День Перемоги зустрічав у госпіталі. Удостоєний медалі «За взяття Кенігсбергу».

Після лікування Василь Савченко у складі команди потрапив на Забайкальський фронт навідником танкової гармати. Їхній підрозділ на території Маньчжурії брав участь у бойових діях із Квантунською армією.
— Медаль «За відвагу» — моя найдорожча нагорода, — каже Василь Петрович. — Удостоєний її був за те, що спромігся із танкової гармати влучити у ворожий… літак. Згодом дізнався, що в літаку знаходилися дуже високі чини Квантунської армії, котрих удалося взяти в полон.

Лише у травні 1951 року гвардії старший сержант Василь Савченко повернувся на Батьківщину. Багато років свого життя присвятив роботі на залізниці та у відділенні зв’язку. Груди Василя Петровича прикрашають багато нагород «за бій і звитяжну працю».