Фото Миколи Завадського.
Фото Миколи Завадського.

З нагоди сумної та болючої дати — 80-­річчя сталінських масових репресій 1937 — 1938 років — у багатьох містах і селах України поминали тих, хто загинув. Зворушливо вшанувала своїх безневинно репресованих, закатованих та розстріляних земляків і громада села Покалева Овруцького району, яке всі роки до нинішньої децентралізації було центром великої сільської ради, куди входило сім населених пунктів.

Ветеран праці, колишній сільський голова Костянтин Бондарчук, в якого тодішні лиходії забрали батька­землероба, зібрав дані про всіх репресованих у тій людиновигубній кампанії. Розсекречені тепер архіви засвідчили: тоді в Покалівській сільраді було «знешкоджено» 112 «ворогів народу» і найбільше — в селах Дівошині — 30 і Гаєвичах — 27, а в Покалеві — 20. Син К.А.Бондарчука, успішний підприємець Анатолій Бондарчук організував виготовлення і встановлення у центрі Покалева пам’ятника безневинно страченим землякам, на чорногранітних дошках якого викарбувано імена всіх жертв терору.

На православне свято Введення у храм Пресвятої Владичиці відбулося урочисте відкриття цього особливого пам’ятника. Сюди прибули керівники органів влади району і вихідці з Покалева, які живуть і працюють в інших містах області.

У виступі перед людьми голова Овруцької об’єднаної територіальної громади Іван Коруб сказав, що застосовані більшовицько­сталінським режимом методи вигубили багато ні в чому не винних, хазяйновитих людей, завдали великих страждань і поневірянь сім’ям репресованих громадян, та вказав на важливість зберігати пам’ять про замордованих і страчених. Іван Коруб подякував Костянтину Бондарчуку і його сину Анатолію за велику роботу з ушанування земляків і вручив обом почесні грамоти міськради.

К.А.Бондарчук поінформував, що за п’ять років Другої світової війни на фронтах загинуло менше земляків — 110, ніж у 1937 — 1938 роках. Зокрема, тоді були страчені сумлінний робітник хлібозаводу, мешканець с. Скребеличів Нестор Кот, який відзначився відвагою у Першу світові війну і удостоївся аж трьох Георгіївських хрестів; завідуючий колгоспною фермою, батько семи дітей Іван Бабич; два діяльні брати Коровицькі — Петро і Григорій; вчителька Марія Ракович; сторож колгоспного льонопункту Андрій Гоцалюк, який для п’яти дітей був і за матір, бо дружина померла в 1935 році. Батько Костянтина Бондарчука до репресії на своїй восьмидесятинній земельній ділянці господарював так старанно, що навесні в нього позичали збіжжя ті сусіди, які мали більші наділи.

У ті лихі часи багато людей загинуло від зловтіхи односельців­стукачів, які, аби вислужитися перед більшовицькою владою, подавали доноси в репресивні органи і на сусідів, і навіть на родичів. Костянтин Бондарчук розповів, що наклеп на батька сімох дітей Олексія Бабича подав у райвідділ НКВС його сусід Опанас Бабич. За те, що той багатодітний селянин отримував від держави допомогу на свою велику сім’ю та не «позичив» йому грошей. А багатодітного Андрія Гоцалюка «здав» карателям після суперечки троюрідний брат його, тоді вже покійної дружини Никон Старовойт, який працював заступником голови Покалівського колгоспу. А сім’я Артема Бондарчука зазнала аж двох трагедій. В період суцільної колективізації сільського господарства і ліквідації куркульства як класу, її працьовитого главу, селянина­середняка колективізатори приписали в куркулі і зимової пори 1932 року вигнали з дружиною й трьома дітками з хати. При цьому «зачищенні» не пожаліли п’ятимісячне немовлятко, яке було в колисці, нахабно викинули його з колискою надвір. Дитина скоро померла. Ще й дев’ятирічний синочок Артема Бондарчука простудився і невдовзі пішов на той світ. Цей селянин зазнав великих поневірянь та зумів вийти зі скрути. Але в лихому тридцять сьомому прислужники більшовицької влади приписали його до «ворогів народу» і відправили на страту.

Отець діючої в Покалеві церкви Віталій відправив панахиду по безневинно убієнних і освятив пам’ятник, а почесні гості, мешканці села, учні місцевої середньої школи поклали до його підніжжя живі квіти.
Громада Покалева першою так значущо упам’яткувала жертв більшовицького терору 1937 — 1938 років на сільських теренах Житомирщини.